Великодні вірші
З книги: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Весна.
Крім «волочебних» поздоровних пісень, на другий день свят виголошувалися ще спеціяльні великодні вірші. Вірші виголошували здебільшого діти, переважно хлопчаки, перед хрищеним батьком, матір’ю, дідом, бабою або іншою ріднею. Ось приклад такого вірша з Херсонщини:
Христос воскрес, не сам я знес,
А сам з собою душу покою.
Прийняв Христос великі муки,
Взяли Його під Божі руки,
Його мати стояла, такі слова звіщала:
«Ой, синочку мій ясний,
Перед тобою світ красний,
Як будеш ти воскресати,
Будуть перед тобою янголи літати,
З святим Воскресінням поздоровляти».
За таке поздоровлення діти діставали від господині крашанку, а від господаря гроші.
На Слобожанщині діти «віршували» так:
Христос воскрес із мертвих,
Сонце святиться,
Ісус Христос на світ родиться.
Божа мати на камені стояла,
Криваві сльози проливала:
Пилате, Пилате!
Як нам Христове тіло зняти,
На престол положити,
Плащаницею укрити?
Там пташки літали,
Весело співали,
Ісуса Христа звеселяли.
І ми будем співати,
Ісуса Христа звеселяти.
Там громи гриміли,
Додолу упали.
Підіть, діти, підніміте,
Красним яєчком обдаріте.
Поки новий світ настане,
Земля потрясеться,
Камінь розпадеться.
До гроба не мався, —
Камінь розпався,
Христос воскрес із мертвих! [1]
Але вірші виголошували не тільки діти — займалися цим і дорослі люди. Так, Олександер Терещенко писав, що в його час (1848 р.) в Україні зберігався звичай, що не тільки діти, а й дорослі парубки ходили по домах на перший і другий день Великодніх Свят і виголошували вірші. Більше того, навіть козаки-запорожці виголошували вірші на Великдень, поздоровляючи свою старшину.
Ось текст вірша, що його склав Антін Головатий [2] на Великдень 1781 року:
Христос воскрес,
Рад мир увесь!
Дождалися Божої ласки.
Тепер уже всяк
Наївся всмак
Свяченої паски.
Всі гуляють,
Возхваляють
Воскресшого Бога,
Що вже тая,
Всім до рая
Протерта дорога.
Злиї духи,
Власні мухи,
Всі уже послизли!
Загнав Ісус,
В пекло покус,
Щоб християн не гризли.
А смерть люта,
Що нам тута
Вельми докучала,
По болотам,
Очеретам,
Біжучи, кричала.
Там суцига,
Тепер біга,
Як маленька,
Торошієнька!
Бо Біг хрестом,
Чорта з хвостом
Прогнав, як собаку.
Сей чертельний
Змій пекельний
Із смертю злигався;
Бо ад зажерти,
Всіх заперти, —
Так то ізмовлявся!
Вони тоє
Вкупі двоє,
Знюхавшись, тапцюют, [3]
Хоть старого,
Хоть малого,
Де попав, глибцюють!
Була воля,
Хоть и кроля, —
Та в рай не пускають!
На всіх трактах,
Й по болотах,
Сторожі стояли.
Серед шляху,
За шияху
До пекла хватали!
Того святці,
Попи й ченці
Не минали шляху.
Хвилозофи,
Крутопопи,
Набралися страху.
Пропав сей страх,
Заріс той шлях
Куп’ям та болотом.
Де той злий дух
Глитав, як мух,
Ненаситним ротом.
Тепер скорий
Шлях просторий,
До раю протертий.
Без сторожей,
Всі навстежи,
Ворота отперті.
Уже велять,
Яблука рвать
Із райського древа,
Із якого не велів Бог.
А вкусила Єва!
Давно той уж
Кричав недуж,
Що спокусив Єву.
Висить, охляв,
Бо Бог прокляв
Лазити на древа:
За його гріх, що він
Так набрехав Єва. [4]
Бідна Єва!
Одну із древа
Вирвала кисличку:
Збула власти,
Треба трясти
На гребені мичку!
За нею там
Бідний Адам
Щось, кажуть, спрокудив!
Землю копать,
Ціпом махать
Бог з раю понудив.
За ту Єва біду
Заслужила сію
Честь Адаму,
Що із раю
Вибили у шию!
Глуха жона
Сама винна,
Яблука трощила:
За один плод
Увесь народ
В пекло потащила.
Біг милостив,
Єву простив,
Адаму пробачив.
Для визволу
Сам додому
Лізти з неба рачив.
Тож чортище,
Старий псище,
Не хоче смириться!
Но лиш тут Біг
Сам на поріг,
Він в пекло поточився!
Тут Вельзевул
Попустив мул,
З ляку прихилився,
Заревів грізно,
Як вовк, різно,
Голосом собачим.
Кричить пробу,
Що Христову особу
Побачив!
Не в такт хлости,
Що всі кости
Поламав
І роги — під ноги.
Нагнав труха
І самого злого духа
Підтоптав,
Аж очі опустив.
Кричить на пуп,
Що всюди ступ,
Нельзя і доторкнуться!
Надуло брюхо,
Заперло дух,—
Не дає повернуться!
А смерть-шлюха
Стоя слуха,
Що над дядьком
Стала трястись,
Мислить спастись,
От Юди укриться!
А сей Юда
З того студа
Звернувсь, як макуха.
Так по ділам,
Бо тим слідом
Бере сокруха!
Прадід Адам
І дядько Хам
Давно в пеклі нудив!
Уже ж тепер
Пекло отпер,
Як Христа побачив!
І всяк узник
Крутив узлик,
З шиї розв’язали;
І все Христу,
Як на лету,
Усе розказали.
Єва згнута
Була тута
От презлого шайтана.
Сей покуса
Злійший пруса
І кримського хана!
Мучить дарма,
У них ярма
З шиї не злізали!
З ярма в хомут,
З узлами кнут,
Дротяниї пуги!
З шиї до п’ят,
На спині знать
Кривавиї смуги!
Щоб скакала,
Не брикала,
Кладуть в рот удила.
Понеділок,
Хоть не милок,
Так єму заслуга.
Змикулився,
Замулився,
Ледве утік з плуга!
Святий Афет
Узяв мушкет,
Як вистрілив на гасло!
Пошла з рая
Радость не малая,
Аж пекло загряхло!
Свята Сарра,
Хоть і стара,
Та жінка руча:
Вся голота,
Ішла в ворота,
А вона — куда луча!
Племінник Лот
Вкупі сирот
Як ізобрав бідних,
Так ні дверей,
Ні амаварій
Не остались мідних!
Мусій-пророк
Двері й замок
І мур пробив рогами,
А сплюндрував,
Помандрував
Пішими ногами.
Власний бугай
З комори в рай
Виперся голодний.
Уже тепер пекло отпер
І шлях протер,
До раю свободкий.
Прадід Адам,
І дядько Хам
Із пекла удрав!
Авраам з Ісааком
Ледве скаком
І собі поплетав. [5]
- - - - - - -
1 Сл. Никольська. В. В. Ив., стор. 261.
2 Антін Головатий, писар війська запорізького за кошового Кальнишевського, вихованець Київської Академії. По зруйнуванні Січі 1775 року разом з військом пішов не еміграцію — «під турка», але 1787 року, під час російсько-турецької війни повернувся на Україну і був одним з організаторів кубанського козацького війська. Помер 1797 року. Поет, йому приписують «Пісню Чорноморського війська» — перший друкований твір українською иародньою мовою. Дивись УЗЕ, том І, стор. 808.
3 Цим віршем, як пише Терещенко, козаки поздоровляли фаворита цариці Катерини II, Григорія Потьомкіна, того самого, про якого пізніше говорили: «Щоб ти, Грицько, і на тім світі щастя не мав за те, що нам Січ зруйнував!». В словах «Вони тое вкупі двоє, знюхавшись, танцюють» — натяк на Катерину II і Потьомкіна.
4 Єву?
5 Ол. Терещенко, VI, стор. 112-115.
Повернутися до змісту:
Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Етнографічні нариси. Весна.
[ нагору ]