Великоднє порося з хріном
З книги: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Весна.
Колись наші селяни в Чистий четвер кабанів кололи, бож на великодньому столі повинні бути шинка й ковбаса. А що цей четвер «чистий», то «як заколоти кабана в цей день, сало буде чисте».
«В Чистий четвер б’ють свиней і кажуть, що в салі цих свиней ніколи не заведеться нічого — ні противного, ні вредного» 1.
Крім кабана, різали ще й поросятко, бо за старим звичаєм на Україні, разом з паскою, в церкві святили й печене порося з шматком хріну в зубах. Згадаймо Степана Руданського:
Несе мужик у ночовках
Додому свячене:
Яйця, паску і ковбаску
Й порося печене.
І порося — як підсвинок,
Та ще й з хріном в роті...
Здавалося б, що печена поросятина — така звичайна річ. Але в нашій традиції і вона не випадкова.
В стародавні часи, коли народи Европи ще не знали християнства, було поганське свято зимового повороту сонця. У народів північнозахідньої Европи це був час, коли приносилися в жертву живі істоти. Данці, наприклад, приносили в жертву людей, а ґоти — кабана, бо ця тварина була у них присвячена сонцю — так само, як кінь у персів. 2
Пізніше, як знаємо, поганські свята були замінені на християнські, і замість зимового повороту сонця почали святкувати Різдво Христове.
Перейшовши на християнство, мешканці північнозахідньої Европи — шведи, норвежці та інші — про свого кабана не забули і під час Різдвяних свят пекли з тіста маленьких кабанців, ставили їх на стіл і не зачіпали до кінця свят.
Англійці, як народ практичний, кабанцем з тіста не задовольнялися і під час Різдва ставили на стіл печену кабанячу голову в оцті з цитриною в зубах. Студенти Оксфордського університету ще й досі дотримуються такого звичаю і при цьому співають стародавню обрядову пісню.
Наші предки запозичили цей звичай від старих мешканців Европи, але сприйняли його по-своєму. Перш за все — свято сонця вони святкували не взимку, а на весні — в день весняного рівнодення, а тому всі звичаї, що стосувалися до цього свята, за християнства перейшли на Великдень. Щождо самих кабанців, то їх пекли, — але не з тіста, а таки справжніх поросят, а то й підсвинків і ставили на стіл з хріном у зубах. Крім того, печених поросят з хріном святили разом з паскою і до кінця свят не чекали, а їли відразу ж, коли приходили з церкви, — тобто, коли розговлялися.
Цей звичай наших предків зберігався в Україні аж до початку тридцятих років нашого століття. Жив би він і досі, якби не колгоспне лихоліття.
Щождо хріну, то існує така легенда: Хрін колись був дуже отруйний, і жиди задумали отруїти ним Ісуса Христа. Натерли хріну, дали Спасителеві, а він з’їв і не отруївся. А потім поблагословив хрін і звелів християнам його їсти. І тепер люди їдять хрін зокрема в Жиловий понеділок, щоб на весь піст закріпитися. А на Великдень їдять хрін з м’ясом — «щоб міцнішим бути» 3.
Хрін 4 справді робить людину міцнішою, бо він сприяє доброму травленню шлунка, помагає при виділюванні жовчі і взагалі є дуже корисним. 5
Хрін часто згадується в українському фолкльорі, а найбільше в приповідках, наприклад: «Хрін та редька живіт упушили — мед та горілка все те потушили», «Хробак уліз у хрін та й думає, що немає солодшого кореня», «Споживай, Хведьку, то хрін, то редьку — бо більше нічого!», «Хрін біду перебуде — одна мине, десять буде!». Жартівлива лайка: «Та хрін вас бери!» або «Нехай йому хрін!»
Корінь хріну росте дуже глибоко, іноді на кілька метрів. Цю особливість відмічає народня приповідка: «Орел летить найвище, а хрін росте найглибше!» 6
- - - - - - -
1 Село Пантюхи на Харківщині.
2 Сн., II, стор. 20.
3 Сл. Микольська на Слобожанщині.
4 Хрін (Armoracia rusticana) — довгорічна зелиста рослина з родини хрестоцвітих (Cruciferae), добре поширена по всій Україні; часто росте дико, як бур’ян на городах. Хрін здавна вживається в народній медицині. Корінь хріну (Radix Armoraciae) вживається і в медицині науковій.
5 Див. М. Велигорський, «Наші лічні ростіши». 1938. стор. 49.
6 Див. М. Номис та інші джерела.
Повернутися до змісту:
Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Етнографічні нариси. Весна.
[ нагору ]