Сиропустна неділя
З книги: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Весна.
Вареники на Масляну годиться варити щодня: «вареники доведуть, що і хліба не дадуть!» Але не всі цього правила дотримувались. На сиропустну ж неділю «і бусурмени вареники їдять!» — а, мовляв, про нас, православних, і мови не може бути.
Щоб побачити відьму, треба в сиропустну неділю при вечері, виколупати з останнього вареника сир, зав’язати у вузлик, покласти в рот і так тримати до ранку. Ранком, у «жилавий» понеділок, належить піти до церкви і вистояти всю обідню на одному місці, не поворухнувшись. Вдома, після обідні треба сховати сир у гаманець і зберігати його разом з грішми аж до Великодня.
«На Великдень, як переспівають «Христос Воскрес», стань на паперті. Котра з жінок до тебе підійде, та і єсть відьма...»1
Зберігши на запусти сир з вареника в роті, можна побачити не тільки відьму, а й домовика. Ось як про це розповідає Марія Д-ко, жінка понад 50 років з села Діхтярі на Чернігівщині:
«Коли починалися довгі осінні вечори, то звичайно мама або бабуся розповідали нам казки про всякі страхи... Я дівчинкою любила слухати про домовика і все хотіла його побачити.
А я знала, що для того, щоб побачити домовика, треба на запусти залишити шматочок сиру з вареника в роті і так тримати його цілу ніч, а на всеношній перед Великоднем тримати його з собою у вузлику. Ранком на Великдень, прийшовши з церкви, треба було вилізти на хату і там можна було побачити домовика. Та все лихо було в тому, що я ніяк не могла зберегти того сиру в роті. Як тільки, було, прокинуся ранком — сиру в роті вже нема. Так я домовика і не побачила...»
На цей тиждень припадає багато прикмет. Кажуть: «Яка погода на сиропустну неділю, така й на Великдень буде», «Як сонце сходить рано, то й весна рання буде»2.
Увечорі на «постові заговіни» старі люди ходили колись до рідних і знайомих «прощатися» — просити прощення за «кривди» чи «гріхи», заподіяні на протязі цілого року. Відвідують, бувало, і цвинтар, щоб і померлі родичі простили їм.
Як ідуть, бувало, до живих, то ввійшовши до хати, вклоняються тричі кожному, не виключаючи і малих дітей. При цьому відбувається такий діялог:
— Прости мені!
— Бог простить!
— І в другий раз прости!
— Бог простить!
— І в третій раз прости!
— Бог простить!
Колись вірили, що страшний суд відбуватиметься саме в цей вечір. Богобоязливі люди на сиропустну неділю з хати не виходили, горілки не пили, а сиділи вдома і пригадували, чи багато гріхів наробили в цьому році...
На Слобожанщині чоловік не лягав спати з жінкою — «щоб вовк поросят не з’їв».
«Кінець м’ясниць справлялось не в м’ясопустну неділю, а в сю. Ладять ліпшу вечерю. Бідніші купують ґелетку сира, вівчого чи коров’ячого, і діляться ним; купують теля, вечором ріжуть і розпаюють між себе. По вечері казять єйця о чоло, переступають через поріг і їдять, аби так борзо перейшов великий піст.
Який буде день на Пущеня, такий буде Великдень. Який буде перший понеділок посту, такий буде по Великодні. Так само повідають про вівторок, середу і т, д.
В перший понеділок посту рано не їдять, полочуть горівкою зуби». 3
-------
1 З оповідань Свирида Галушки.
2 Записано від Євгена П-ка.
3 М. Зубрицький. Нар. кал. с. Мшанці Ствромиського повіту. Матер. до укр.-русь.
етнології, т. III, Львів, 1900; стор. 40.
Повернутися до змісту:
Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Етнографічні нариси. Весна.
[ нагору ]