«Сорок святих»
З книги: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Весна.
В день сорока Святих Мучеників 1 сорока кладе на своє гніздо сорок прутиків, прилітає з вирію сорок жайворонків, господині печуть сорок кренделів з медом у формі птичок і роздають їх дітям — «щоб птиця водилася».
«...На цей день прилітає з вирію сорок жайворонків, а баби печуть сорок «птичок», розносять їх по хатах та роздають дітям, щоб гуси неслися, щоб яйця не псувалися і щоб гусенята плодилися».2
На Переяславщині в цей день дівчата варили сорок вареників з сиром і частували хлопців — «щоб мороз любисток3 не побив».4
Ще має бути заметено снігом сорок закутків, і сорока морозів ще можна сподіватися. «Та це тільки сподіватися, бо їх насправді не буває, зима бо вже з сили вибивається».5
Якщо весна рання, то селяни починають сіяти горох. В народніх оповіданнях про це існує протиріччя: одні кажуть, що хто сіє горох на Сорок Святих, тому вродить по сорок стручків на стеблині та по сорок зернин у стручині, а другі твердять, що, навпаки, гріх сіяти в цей день, бо свято.
На Харківщині з давніх-давен розповідають таку легенду: «Сіяв чоловік горох у полі на Сорок Святих. Іде дорогою сорок чоловік і кажуть йому:
— Чого це ти сьогодні заходився горох сіяти? Сьогодні ж свято, сорок Святих Мучеників!
— Нехай мені Бог простить, — каже селянин, — бо я забувся, що сьогодні празник!
— Ну, як ти каєшся, то вродить тобі горох по сорок стручків на стеблині та по сорок зернин у стручині!
Діждався чоловік врожаю і бачить, що справді горох уродив так добре, як пророчили оті прохожі люди.
На другий рік селянин знову виїхав сіяти горох на Сорок Святих. Знов іде дорогою сорок чоловік, і знову кажуть йому, що гріх сіяти в цей день, бо свято.
— Е-е, розкажіть дідові своєму, а не мені. Я торік сіяв у цей день, і вродило мені по сорок стручків на стеблині та по сорок зернин у стручині!
А ті подорожні розсердились та й кажуть:
— Вродить тобі по сорок болячок на тілі, як ти такий!
Тільки вони це сказали, як чоловіка того геть болячками обкидало. Ледве додому доїхав ...» 11
На Київщині ця легенда розповідається дещо інакше:
«Одного разу святий Петро йшов полем і бачить, що сіє чоловік горох. Діло було на Сорок Святих. Петро підходить до того чоловіка і каже:
— Сьогодні ж празник, Сорок Святих, чого ж ти горох сієш?!
— Прости, святий Петре, — каже чоловік, — я забувся, що сьогодні гріх сіяти.
— Бог простить! — сказав святий Петро і зник.
Діждався той чоловік урожаю та аж за голову взявся з радости: по сорок стручків на стеблині та по сорок зернин у стручині. Намолотив сорок мішків гороху, як золота.
Діждався селянин другого року і думає: «Торік я сіяв на Сорок Святих і зібрав сорок мішків гороху. Посію на Сорок Святих і в цьому році.» Тільки почав сіяти — трапилося лихо: болячки руки обсіли, не може жменю зерна взяти. Глянув на ноги, і на ногах болячки; лапнув за спину, і там болячки... Тоді той чоловік догадався, що це кара за гріх. Скинув шапку, перехрестився та й каже: «Прости, святий Петре, та болячки зніми»!». 12
«На Сорок Святих сорока іменинниця», — кажуть наші селяни. Скажемо і ми кілька слів про цю іменинницю.
Сорока своїм виглядом і своїм характером вже давно звернула на себе увагу наших селян. Вони нагородили її епітетом «хитра» і створили про неї багато казок, прислів’їв, приповідок і загадок.
Живе сорока у близькому сусідстві з людьми. Своє велике, міцно збудоване з дрібного гілля гніздо сорока в’є на високих деревах, що ростуть окремо в садах, гаях та парках. Великих лісів вона не любить, не любить і голого степу; але охоче гніздиться у вузьких лісових смугах південних степів.
Сорока, як і її близька родичка ворона, на зиму не відлітає, а живе постійно в тій місцевості, де народилася. З цього приводу є приповідка: «Живи з сороками, з воронами, що в вирій не летять!» — мовляв, з тими, що по світі блукають, не знайся.
Якщо люди сороку не ганяють, гніздо її не руйнують, то вона постійно вештається в господарстві, біля якого поселилася. Її можна бачити здебільшого на плоті (згадаймо прислів’я: «Сорока на плоті!»), бо на землі сидіти вона не любить.
Існує чимало українських народніх приповідок, де в тій чи іншій формі згадується про сороку і пліт. Наприклад: «Живе так, як сорока на плоті — хто йде, сполохне», «Розживемось, як сорока на лозі, а тінь на воді», «Вертишся, як сорока на тину», «Пише, як сорока по тину лапою», «Одна сорока з плота, а десять на пліт», «Примостився, як сорока на колу».
Сорока ще любить сидіти в старих зарослях сливи або терену; там вона, імовірно, знаходить для себе багату поживу, а звідси й прислів’я: «Сидить, як сорока в сливах!»
Одна з особливостей сороки — це її пристрасть до блискучих речей і схильність красти ці речі. Звідси й прислів’я: «Гляди, бо сороки вкрадуть!» Так кажуть тій особі, що забагато чепуриться.
Про бідність у господарстві приповідка каже: «На голу кістку і сорока не впаде!» Трапляється, що сорока краде кістку у пса і шукає в ній поживи; звідси приповідка: «Заглядає, як сорока в кістку».
Якщо хтонебудь каже щось і не доказує або робить і не доробляє, то в такому випадку кажуть: «Загубила сорока хвіст!» Зовнішність і характер сороки широко згадуються в народній творчості. «Е, ще сорока не побіліла!» — мовляв, цього тобі зробити не вдасться. Так кажуть тій особі, що безпідставно нахваляється зробити якусь прикрість. «Іще сорока не побіліла, щоб жінка чоловіка била!» або «Отоді жінка буде старша, як сорока побіліє!» «Чи одна сорока білобока?» «Лучче сороці без хвоста літати, ніж письменному вміти читати та не вміти писати». «Сорока на хвості принесла!» — кажуть про чутку. «Сорока летить, а собака на хвості сидить!» — так, жартуючи, кажуть про жінок, які люблять говорити нісенітниці. «Жінки, як сороки!» — мовляв, говорять забагато. «Ніхто сороці з-під хвоста не впав!». «Не роззявляй рота, бо сорока влетить!» або «Роззявив рот — сорока б му влетіла!» — «Сорока скреготала — гості казала!» або «Сорока скрегоче — гості каже!» або ще «Сорока скрегоче — гості будуть!» — так жартом кажуть, зустрічаючи несподіваних гостей. «Нема води, бо сороки колодязь перевернули». «Не хоче? — Хай з’їсть сороче!» (імовірно, яйце). «Уроки на сороки, а пристріти на їх діти» або «Уроки на сороки та на бабині діти!» або ще «Пху, гасу! уроки на сороки, а помисли на коромислі!» 21 — так примовляють від «поганого ока», щоб хтось не зурочив. Загадки про сороку: «Чорне, як крук, біле, як сніг, просте, як стріла, криве, як коса». «Чинжирочка невеличка, а пиндик отакий!» — іншими словами, сама птиця невеличка, а хвіст довгий. «Скунда скаче, а ринда риє!» 22 — сорока скаче, а свиня риє.
Сорока і ворона належать до однієї родини. 23 Способом життя і вдачею ці птахи подібні між собою: живуть вони поблизу людських осель, не ворогують, а взимку навіть разом здобувають собі поживу.
В українському фолкльорі про сороку і ворону 24 є казки, приказки і дитячі приповістки. Наприклад:
«Ворона влітку, хоч і добре запопаде на спожиток, то все кричить: Гайно! Гайно! А взимку, як живитись уже нічим, то вже хоч і нікчемне попаде, хоч кизяк мерзлий, усе кричить: «Харч! Харч! або: «Ка-алач! Ка-алач! А сорока цехлить коло неї та все питає: «Чи кисле? Чи кисле?...»
«На кого ворони, на того й сороки!» «Сорока сороці, ворона вороні... і піде чутка по селі». «Сокира, мотика, топірець — сорока, ворона, горобець!» «З сороки почали, а на ворони перевели!»
«Сорока, ворона, на припічку сиділа, діткам кашку варила, ополоником мішала, діток годувала: цьому дам і цьому дам, і цьому дам, і цьому дам... а цьому не дам, бо цей бицман дров не рубав, води не носив, хати не палив — шуги, шуги... полетіли, на голову сіли!» 25 Так примовляють, бавлячися з дитиною.
І нарешті: «Куди орли літають, туди сороки не пускають!» Отже, сорока, як бачимо, не користується великою пошаною серед нашого народу. 31
Щождо того, чому саме сорока «іменинниця» на «Сорок Святих», то це, імовірно, один з випадків народньої етимології. 32
-------
1 22 березня за новий стилем або 9-го березня за старим.
2 Записано від Марії Т-ко з Київщини.
3 Любисток (Levisticum officinale) — рослина з родини окружкових. Часто згадується в українських народніх піснях та переказах, колись уживався в народній медицині та чарах. Любисток плекається в квітниках по всій Україні.
4 Зап. під Килини П-к з Переяславщини.
5 Зап. від Марфи Г-нь в с Вороновиці на Вінничині.
11 Зап. від Тимоша С-ка з Харківщини. Подібні легенди — див. П. В. Иванова «Жизнь и повђрья крест. Купянск. уђзда, Хар. губ.», 1907.
12 Зап. від Семена К-ка а Київщини, людини понад шости десяток.
21 Всі вище наведені приповідки читач може знайти у М. Номиса: «Украінські приказки, прислівъя и таке инше».
22 Див. «Українські народні загадки». Впор. Олекса Воропай. Лондон, 1954.
23 Воронуватих (Corvidae).
24 На Україні найпоширеніший вид ворон — чорна ворона або ґава (Corvus corone). Не є великою рідкістю у нас і сіра ворона (С. cornix). Живе у нас і великий ворон або крук (Corvus corax).
Всі ці види ворон на зиму не відлітають. З усієї родини воронуватих лише два види — перелітні птахи, а саме: грак (Corvus frugilegus) і галка (Colaeus monedula); вони прилітають до нас у березні, а відлітають у кінці серпня або на початку вересня місяця. Зимують переважно в Африці.
25 Див. «Украінські приказки, прислівъя и таке инше. Спор. М. Номис.
31 Головне обвинувачення, яке наші селяни ставлять сороці, полягає а тому, що вона руйнує гнізда дрібних комахоїдних пташок, їсть їхні яйця, вбиває пташенят. При нагоді сорока може вкрасти і курча. Сорока — розбійник, це правда, але вона — як показали найновіші досліди (див. В. И. Таращук «Птицы полезащитных насаждений». Академія наук Української ССР. Київ, 1953) — приносить величезну користь тим, що знищує у великій кількості хлібну черепашку (Aelia sp.) і цілий ряд інших, дуже шкідливих комах.
32 Етимологія (від грецького: etymos — справжній і logos — вчення) — розділ мовознавства, що вивчає походження слів. Народня етимологія — це намагання пояснити ту чи іншу назву за звуковою її подібністю до іншого, вже відомого слова. В даному випадку «сорока» ніби походить від слова «сорок».Отже, цей птах за народнім поясненням «охрещений» на Сорок Святих, а тому й називається сорока. В українському фолкльорі явища народньої етимології зустрічається досить часто. Наприклад, церковно-слов’янське слово «обретіння» (див. вище) наш народ переосмислив як «обернення».
Повернутися до змісту:
Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Етнографічні нариси. Весна.
[ нагору ]