Рахманський Великдень
З книги: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Літо.
На двадцять п’ятий день після Великодня припадає свято — Рахманський Великдень, що його ще називають Переполовенням або «Правою середою».
«Як їдять крашанки на Великдень, то лушпиння збирають і несуть до річки та кидають його на воду. Вода понесе те лушпиння десь далеко аж за моря до рахманів; припливе воно до них на десяту п’ятницю тоді й буде Рахманський Великдень»1.
«...Обмінюються крашанками... пускають їх (у виді шкаралущі) водою на другий світ „до рахманів”»2.
«...Шкарлупи з яєць, викинеш на Великдень на воду, допливають до якихось людей, що живуть за далекими морями й називаються рахманами; вони не знають, коли має бути Великдень і чекають крашанок з України...»3.
«На Переполовення Мати Божа з Ісусом Христом перепливали річку ,,на трісці” до Єгипту — „щоб Гирод не вбив”»4.
«При водосвятті в цей день обливають один одного водою... Якщо в цей день буде облита водою відьма, то вона не посміє затримувати дощів і літо буде врожайне»5.
На Херсонщині існує повір’я, що в ніч на Рахманський великдень мерці сходяться до церкви на всеношну; співають, моляться, а потім розговляються тими дарами, що були принесені їм у день Проводів, а тому тут Рахманський великдень називається Навським Великоднем6.
На Рахманський великдень гріх працювати, а хто цього не дотримується, того Бог карає. Про таку «Божу кару» в селі Боришпольці біля Кам’янця-Подільського існує леґенда, що колись-то давно, на Рахманський великдень, сестра з братом поїхали в
поле орати, їх за це Бог покарав: вони разом із волами та плугом увійшли в землю і над ними виросла висока могила. «Тепер, якщо на Рахманський великдень піти в поле, і лягти на могилі вухом до землі, то можна почути, як сестра з братом воли поганяють: „Гей!.. гей!..”»7.
Найдавніша літературна згадка про «рахманів» або «брахманів» зустрічається у літописі Нестора, але й цей літописець покликається на Георга Амартолу8. З цього можна зробити висновок, що Рахманський Великдень — це якийсь залишок стародавніх, ще дохристиянських звичаїв.
- - - - - - -
1 Записано від Івана Глушка з Полтавщини.
2 М. Грушевський, І, стор. 176.
3 Записано від Марії Т-ко з Київщини.
4 Село Солов’ївка, Радомиського повіту. За Чуб., III.
5 Данильченко, «Сб. Этн. свђд. о Подольской губ.», 1869, І, стор. 36.
6 У стародавній слов’янській мові «навей», а в литовській «navie» значить — мертвець. Болгарською мовою «навиваль» означає — вбив, або переміг. Про Навський великдень див. у 1-му томі «Звичаїв...».
7 Записано від Галини М. з Поділля.
8 Георг Амартол або Георгій Монах, що в 2-гій половині IX в. написав хроніку (від початку світу до р. 842). Поруч хроніки Малали, патріярха Никифора і Манасії, — це одно з найстаріших джерел нашої історичної літератури.
Повернутися до змісту:
Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Етнографічні нариси. Літо.
[ нагору ]