Писанки
З книги: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Весна.
Звичай робити писанки, та крашанки виник у нас в Україні дуже давно. У вісімдесятих роках XIX століття, при розкопах Кривушанської могили археолог Уваров знайшов глиняні яйця. Такі ж яйця знайшов у 1908 році і Хвойко при розкопах на Полтавщині. Крім того, вчені порівнювали орнаменти на посудинах, що були знайдені при археологічних розкопах, з найстарішими орнаментами писанок і довели, що звичай розмальовувати писанки походить у нас на Україні ще з передхристиянських часів.
Найстаріший орнамент на писанках подекуди зберігається ще й досі. Він переважно геометричний: трикутники, спіралі, кола, сорококлинці, сорок гілок тощо. Все це — знаки різних ритуалів або священні числа. Колись, імовірно, все це в’язалося з атрибутами поганських богів. У християнські часи це вже набрало іншого змісту, і тепер число сорок, наприклад, пояснюється сорокденним постом або існуванням сорока святих мучеників.
В наш час в орнаментах писанок шукають не тільки історичного змісту, а й мистецтва. Тепер, крім традиційних, зустрічаються на писанках і нові, мистецьки досконаліш орнаменти.
Для кращого з’ясування та вивчення всі ці орнаменти вже давно намагаються клясифікувати. Одна з таких клясифікацій належить проф. М. Ф. Сумцову, що поділив орнаменти писанок на геометричні, рослинні, зоологічні, антропологічні та побутові.
Другий дослідник, К. В. Больсуновський, пропонував прийняти в основу клясифікації писанок такі назви, які подають самі писанчарки, а саме: «трав’янки», «голубці», «гребінчик», «хрестик», «безконечник».1
Ще інші поділяють орнаменти писанок на такі групи:
а) історичні, що мають зв’язок з старовинним орнаментом;
б) самобутньо-нові;
в) випадкові орнаменти, що свідчать про багатство фантазії та високі мистецькі здібності нашого народу.
Ця остання клясифікація, здається, є найзручнішою для вивчення писанок, і нею тепер користуються найширше.
Щождо самого звичаю писати писанки, то в наддніпрянській Україні він, на превеликий жаль, занепадає. Причин цьому є багато, а найголовніша з них — економічний занепад селян за останнє тридцятліття. Завдала великої шкоди і остання війна, бо найкращі зразки писанок, які зберігалися в музеях, знищені. Так, у київському музеї з колекції числом понад сім тисяч писанок не збереглось ані однієї.2
Тяжко сподіватися, щоб в умовах колгоспного села цей вид мистецтва міг знову відродитися.
Західня Україна, а в першу чергу Гуцульщина, ще плекають мистецтво писанок, і дав би Бог, щоб воно там зберігалося якнайдовше.3
Спосіб виготовлення писанок, хоч і простий, проте вимагає неабиякого хисту, бо малювати на опуклій поверхні яйця значно тяжче, ніж на рівній поверхні полотна чи паперу.
Інструментом для виготовлення писанок є «кісточка» — це паличка з бляшаною трубкою на кінці. На сирому яйці кісточкою вимальовують розтопленим воском ті місця, що їх треба лишити незафарбованими: обвідки, крапки та оперізування. Спочатку фарбують яйце в ясній фарбі, наприклад, у жовтій. Після цього яйце виймають з фарби і кладуть, щоб висохло. Коли воно висохне, на ньому кісточкою наводять віск на ті місця, що мають лишитися жовтими. Потім фарбують у другій, цього разу темнішій фарбі. І так роблять доти, доки писанка не набере такого вигляду, якого хоче їй надати писанчарка.
Коли вже малюнок закінчений, писанки складають у череп’яну миску і кладуть у піч, де повинна бути температура 35-40° Цельсія. Коли віск розтопиться і спливе з яйця, писанка готова.
Дуже вправно роблять писанки гуцулки. Проф. Д. Горняткевич розповідає, що йому доводилося спостерігати, як одна вже літня жінка на Гуцульщині зробила тридцять шість писанок впродовж одного дня, при чому вона в цей день не покидала і своїх щоденних господарських справ — палити в печі, варити їсти, годувати тварини, доїти корів та ще й бавити малу дитину. Все це не перешкодило їй відтворити традиційний орнамент з високим мистецьким хистом.
На Лемківщині писанки пишуться голівкою шпильки, що гострим кінцем устромлена в патик. Пишуть кривульки і колісцята воском, що кипить у бляшаній коробці на залізній блясі або над вільним вогнем на триніжках. По писанні кидають до фарби. Краски роблять з лушпиння цибулі, дубової кори, червоного, зеленого та блакитного паперу. Як пише Юліян Тарновин, лемківські писанки не багаті на вибагливий орнамент; вони простенькі, але гарні. Кругло писані пасочки (тоншим кінцем до середини) означають сонце, менші — зірки; іншими взорами є квіти, хрестики, цятки і легка проба мережок. Писанки звичайно одно- або двокольорові. Багато фарб до писання писанок лемки не вживають.4
Ще жива традиція писанок і в Закарпатській Україні. Щождо мистецької якости, то вони, як нам здається, поступаються перед писанками Гуцульщини і наближаються до лемківських писанок.
- - - - - - -
1 М. Валуйко, «Сяйво» за квітень 1913 р.
2 Див. Бабенчиков, «Народное декор. искусство Украины», 1945, стор. 86.
3 Гарні зразки писанок із Сокальщини вивіз на еміґрацію проф. Д. Горняткевич; він демонстрував їх на засіданні УВАН в Авґсбурзі (Німеччина) 26-го січня 1946 року. Орнамент цих писанок — рослинний, а виконання — справді мистецьке.
4 Ю. Тарнович, Лемківщина. Краків, 1941, стор. 155.
Повернутися до змісту:
Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Етнографічні нариси. Весна.
[ нагору ]