Парубоча «Меланка». Щедрий Вечір
З книги: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Зима.
За «Меланку» (31 грудня) вбирається парубок, що вміє «штуки викидати» — добре жартує.
«Меланка» має свій «почот», сама не ходить! Почот не абиякий: орач з чепігами від плуга, сівач з сівнею через плечі, дід з гарапником, ведмідь, коза, журавель, циган, циганка і чорт з ріжками.
Все це — в кожухах догори вовною, в машкарах, лахмітті, підмальоване білою глиною, замашене сажею, з клоччя зроблені бороди, вуса, патли... Одним словом — хто як зумів!
Ватага рухається селом з жартами, вигуком, сміхом. «Циганка» пристає ворожити, «циган» — коні міняти, «ведмідь» танцює, «коза» грає на скрипку, а «журавель» — найвищий парубок у селі — вибиває в бубон.
Діти юрбами бігають за парубочою «Меланкою», та й старі не раз вибігають на вулицю, щоб подивитись на веселу кумпанію...
До кожної хати ватага не заходить — йде туди, де збираються дівчата. Дозвіл щедрувати парубки випрошують піснею під вікном:
Ой, господар, господарочку,
Пусти в хату Меланочку,
Меланочка чисто ходить,
Нічого в хаті не пошкодить.
Як пошкодить, то помиє,
Їсти зварить та й накриє.
Добрий вечір!
— Просимо!
Ватага лишає в сінях свої ціпки та гарапники, обмітає чоботи від снігу і заходить до хати:
— Добрий вечір вам у хаті!
— Доброго здоров’я! А які ж ви кумедні, — щебечуть дівчата, — і ведмідь, і коза... А Грицько який! Де це ти таку хустку доп’яв? Мабуть, мати каглу затикала?!
— Мовчіть, дівчата, — «Меланка» соромиться!
— Ха... Ха... Ха... Диви, як побіліла! Грицьку, чого ж ти вуса не збрив?
Отак жартують над «Меланкою», а «вона» — байдуже: шукає віника, сміття розкидати, свіжих глиняків — припічок «мастить».
Господині знають цю звичку і все ховають, щоб «Меланка» не знайшла.
Щедруючи, хлопці висміюють кепських господинь:
Наша Меланка — неробоча,
На ній сорочка парубоча...
Люди ідуть на жнива,
А Меланка — на пива!
Люди ідуть з серпами,
А Меланка — з шклянками!
Люди нажали по сім кіп,
А Меланка — один сніп!
Пішла Меланка на містечко,
Купила собі пасьминечко.
Пряла вона — від кур до кур,
Напряла починків — один гур!
Дала кицькам мотати,
Кицьки взяли — втікати!
Збіглися люди — дзвонити,
Кицьку з починком ловити!
А ловили — не вловили,
Нашу Меланку похвалили...
— Та годі вам! — обзиваються дівчата — Якоїсь кращої співайте! Козо! де ти?
В середину кола входить «коза» і починає вибрикувати — танцює під спів хору:
Го — го — го, коза!
Го — го — го, сіра!
Го — го — го, біла!
Ой, розходилася, розвеселилася
По всьому дому, по веселому!
Де коза ходить, там жито родить!
Де не буває, там вилягає…
Де коза — ногою, там жито — копою!
Де коза — рогом, там жито — стогом!
А в нас на Сандрівці усі хлопці — стрільці,
Встрілили козу у правоє вушко,
В правоє вушко — в саме сердечко!
Тут коза впала, нежива стала,
А міхоноша бере дудочку:
Надулась жила, коза ожила
Та й пішла коза, та й стрибаючи,
Та стрибаючи, гасаючи,
Своїх діток та шукаючи!..
Тррт, коза!
«Коза» тупнула ногою — аж шибки на вікнах задрижали, і танець зупинився.
— Добра «коза», гарно танцює!
— Гарно, тільки заспалася, як дід Марко у ярмарку. Бач — роги помокріли!
— А ти що хотіла — вибити «козу» закаблуками і щоб піт не виступив?!
— Дівчата, орач іде! Бач, як чепіги носить!..
В середину кола ввійшов орач. Хор співає:
Твої воли,
Мої воли —
Гей, гей!
А впереді
Два ведмеді —
Гей, гей!
А в пригоні
Дві вороні —
Гей, гей!
В колесниці
Дві синиці —
Гей, гей!
Коли хор співає, орач, тримаючи поперед себе чепіги, вистукує ногами в такт пісні.
Після орача витанцьовує сівач, а далі — ведмідь, журавель і, нарешті, чорт з рогами. Все це викликає багато сміху і влучних дотепів.
Коли щедрівка скінчилась, хлопці скидають машкари і на запрошення дівчат сідають до столу.

[ нагору ]