Легенда про святого Спиридона
З книги: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Зима.
12 грудня, в день св. Спиридона1 сонце повергає на літо, а зима — на мороз. Починаючи з цього дня, селяни колись різали птицю та кололи кабанів, готуючись до Різдвяних свят.
На Слобожанщині розповідали таку легенду:
«Був колись такий чоловік, що не боявся відьом, називався Спиридон. Парубком був такий гарний, що дівки так і бігали за ним. До нього горнулась одна дівка: вона і так, і сяк, а він — ніяк!.. Одного разу він посварився з нею, а вона була відьма і сказала: «Ось я тебе цю ніч задушу!»
Настала ніч темна-претемна. Прийшла відьма душити Спиридона, а він не спав і почув, що вона крадеться до нього: в кішку обернулась і очима світить. Тільки скочила кішка Спиридонові на груди, а він її — за хвіст та об землю — бух! Убив і в рів закинув.
Ранком люди знайшли тіло відьми, поховали і хрест поставили. А відьми, звісно, громадою живуть і одна за одну заступаються. Як довідалися відьми про таку подію, постановили розірвати Спиридона на шматки. Знову наступила ніч — ще темніша, як перша була. Спиридон пішов на могилу відьми, виліз на хрест і сів на ньому, щоб відьма не встала з гробу.
Відьми зібралися, та що підуть де хати св. Спиридона, а його вдома нема — на хресті сидить. А відьми на хресті не можуть побачити.
Що підуть відьми до могили: ходять кругом, ходять — не бачать нічого! Коли це убита відьма прорекла: «Сидить на моєму хресті, і я не можу встати!» Як відьми те почули, зразу догадалися, про кого річ. Почали раду радити, як узяти до своїх рук св. Спиридона. От одна і каже: «Полетімо до Києва, до київської відьми, вона нам скаже, як його взяти!»
Полетіли... Прилітають назад, прилетіла з ними і київська відьма.2 А та відьма мудра була: походила, подивилася, понюхала скрізь, та й каже: «Зберіть зараз дванадцять недогарків свічок, спалимо хрест і візьмемо св. Спиридона.»
Відьми почали збирати недогарки. Назбирали дванадцять недогарків, засвітили і почали палити хрест. Палять ото вони та й палять той хрест, і скоро він уже впаде на землю. Святий Спиридон бачить, що біда, та й каже: «Господи, Боже укороти ночі хоч трошки, щоб хрест не перегорів до ранку, а то мені — смерть!»
Тільки він це сказав, а півні : «Ку-ку-ріку!» Відьми й розлетілися на всі боки — хто куди встиг, а святий Спиридон остався живий.
Ото Бог укоротив ночі для святого Спиридона, і так воно навіки залишилося.»3
- - - - - - -
1 25-го грудня "за новим стилем".
2 «Київські відьми знані всьому світові з того, що вони вміють штукарити». «Українські перекази».» Зібрав М. Возняк. «Укр. В-во», Краків-Львів, 1944. Стор. 44.
3 Записано від Марії Прокопчук, жінки понад 50 років. Походить з Харківщини
(назву села оповідачка назвати відмовилась). Подібна легенда є в книзі Іванової:
«Жизнь и повђрья крестьянъ Купянскаго уђзда…», Харьковъ, 1907.
Повернутися до змісту:
Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Етнографічні нариси. Зима.
[ нагору ]