Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org

В Україні: Wed, 12 Feb 2025, 00:42ми на фейсбукми на ютубі
Збірка "Савур-могила"
Звичаї нашого народу
Козаччина
Народна творчість
Галерея зображень
Альманах "Свічадо"
Книги українських авторів
www.ukrlegenda.org

Наш канал на Youtube

Наш канал на Facebook




www.ukrlegenda.org

Українські легендиКасіянів день

З книги: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Весна.

День преподобного Касіяна припадає на 29-те лютого, отже — тільки на високосні (переходові) роки.

В народніх приповідках і легендах Київщини та Лівобережжя цей святий виглядає понурим і злим чоловіком. «Чому ти Касіяном дивишся!» — кажуть дітям, що позирають на людей з-під лоба. Або: «Касіян оком накинув — не буде з цього народженого добра!» Останній вираз найчастіше застосовується до телят, лошат та іншого молодняку свійських тварин; але інколи він стосується і до дітей, що народилися в Касіянів день, «Гей, верни, Касян,1 круто!» — кажуть тому чоловікові, що намагається зробити комусь кривду, але при цьому виявляє свою безсилість.

В одній з легенд, записаній на Харківщині, преподобний Касіян нагадує казкову особу «з довгими віями аж до землі»:2

«...У Касіяна такі довгі брови і вії, що він нічого не бачить. Один раз на чотири роки Касіян підіймає свої вії і дивиться понурими очима. Лихо тому, на кого він гляне: гляне на людей — мруть люди, гляне на тварин — дохнуть тварини, гляне на поля — все сохне...»

«У Касіяна брови довгі — нижче колін. В Касіянів день не можна до схід-сонця виходити з хати, щоб він не глянув, бо як гляне — помреш!

— А як треба до худоби вийти: напоїти чи їсти дати. Як тоді?

— На Касіяна до схід-сонця і пес з буди не вилізе, а не те, щоб чоловік з хати виходив. Касіян сердитий, не милує!

— А чого ж він такий сердитий?

— Він, бач, сердиться на людей, що його день не празникують, не шанують. Я від людей чув таку казку: «З’явився Касіян перед Богом у капелюсі, в рукавицях, з прутиком в руках — геть чисто, як наш панич, бувало, ходить. Прийшов він до Бога і почав жалітися на людей, мовляв, святого Миколу шанують, почитають, на його ім’я церкви будують, а мене й не згадують...».3

— Е, діду, ви таке говорите! Тож Касіян преподобний, він же святий, він з чортами боровся. Від Ликери Походенчихи, що в чорницях була, я чув таку казку:

«Святий Касіян цілих три роки сидить над чортом і б’є його по голові молотом. Б’є його на те, щоб не мав нечистий часу обдумати свої пляни на людську згубу. Б’є чорта Касіян день-у-день і не дає йому спам’ятатися. Цю роботу Преподобний лишає тільки в день своїх іменин — один раз на чотири роки, тоді він іде до церкви і молиться Богові, щоб Бог дав йому більше сили в боротьбі з нечистим. З церкви Касіян повертається тоді, коли вже починає світати — цілу ніч молиться. А як з церкви прийде, то знову береться за своє діло: молота в руки і — чорта по голові!.. В той час, коли преподобний Касіян молиться Богові, чорт вільний. Він вилазить із безодні на поверхню землі, і все, на що він подивиться, гине. Подивиться на худобу — здихає, подивиться на людей — мруть люди, подивиться на поля — все сохне, все гине від очей нечистого. Ось чому на Касіянів день не можна з хати виходити саме тоді, як розвидняється ...»

Отже, не всі народні легенди зображують преподобного Касіяна таким страшним. Оповідання Ликери Походенчихи, що за молодих літ була в манастирі, як бачимо, малює Касіяна справжнім святим, який бореться з нечистою силою.

Цікаво, що Тиміш С-ко — людина вже понад шостий десяток — вислухав переказане мною оповідання колишньої черниці, махнув рукою і сказав: «Е, на світі всякі казки є — всіх не переслухаєш!».4

-------

1 «Касіян» і «Касян» — в українській мові вживаються обидві ці форми. Див. Г. Голоскевич, «Правописний словник». Нью-Йорк, 1952.

2 Цей образ використав Микола Гоголь у своїй повісті «Вій».

3 З розмови з селянином Тимошем С-ко, що походить з Охтирки на Харківщині. Продовження цієї казки — Див. «Миколая».

4 Про день преподобного Касіяна див.: П. В. Иванова. «Жизнь и повђрья крестьянъ Купянскаго уђзда, Харьковской губерніи. Харьковъ. 1907.


Повернутися до змісту: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Етнографічні нариси. Весна.




[ нагору ]

Copyright © 2013 - 2025 - Українські легенди - www.ukrlegenda.org