«Явдохи»
З книги: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Весна.
Першого березня (14-го березня "за новим стилем") — це день преподобної мучениці Євдокії або, як селяни кажуть, «Явдохи». Згідно з народньою традицією — це перший день весни. В цей день бабак 1 прокидається від зимової сплячки, виходить «на світ» і свище три рази. Свиснувши, він знову ховається в свою нірку, лягає на другий бік і буде спати аж до Благовіщення. А ховрашок 2 тільки перевернеться на другий бік.
В цей день — так вірили наші селяни — повертаються з вирію ластівки. «Якщо побачиш ластівку, — повчала колись мати свого малолітнього сина, — то візьми жменю землі, кинь за нею і скажи: «На тобі, ластівко, на гніздо!» — це щоб швидше весна приходила. Ластівка на своїх крилах нам весну з вирію несе».
Дитина, що її обличчя всіяне веснянками, що інакше звуться ще ластовинням, побачивши ластівку в цей день, гукає: «Ластівко, ластівко, на тобі веснянки, дай мені білянки!» Після цього біжить умиватися «весняною» водою — «щоб ластовиння не було».
Господиня, побачивши вперше ластівку в цей день, бере в жменю грудку землі, кидає на грядку і каже: «Кріп сію!» На тому місці ніби повинен вирости кріп.
«Ластівки вилітають — погоду обіцяють!» — каже народня приповідка. Господарі, що вже думають про посіви ранніх ярин зернових культур, по ластівках угадують погоду: «стеляться» ластівки по землі — буде погода, можна вже сіяти овес; «бояться» ластівки землі — ще буде негода. При цьому має значення і кількість ластівок, бож, як відомо, «одна ластівка ще весни не робить».
Любов і пошана нашого народу до ластівки виявляється в приповідках та прислів’ях. «Як ластівка з ластовенятами» — кажуть про матір, що любить і шанує своїх дітей. «Щебече, як ластівка» — говорять про лагідну і приємну мову дівчини або молодиці. «Горобець — молодець, а ластівка краща!»
Ластівки в Україні в’ють свої гнізда під стріхами хат, під самою стелею в коморі чи стайні, під бантинами клунь — у господарських приміщеннях, поруч з людськими житлами. Руйнувати гніздо ластівки — великий гріх. «Хто в руки ластівку або її яйце візьме, у того обличчя вкриється ластовинням» — так матері лякають своїх дітей, щоб вони не турбували ластівок у їх гніздах. 11
Городники «під Явдоху» сіють розсаду капусти, вірячи, що вона вже не буде боятися морозів. Якщо розтає сніг і на вулицях стоять калюжі, то пасічники вірять, що вони матимуть так багато меду, як води.
Господарі вгадують урожай: якщо вітер у цей день віє з заходу або з півдня — буде врожай на збіжжя; якщо ж зі сходу або півночі, то буде посуха, а тому і неврожай на зернові культури. Якщо день соняшний — уродить пшениця, якщо день понурий і небо захмарене — буде врожай на просо і гречку. Теплий соняшний день віщує врожай льону і коноплі. Якщо зранку соняшно, то ранні посіви будуть урожайні; сонце в обід — можна надіятися на середні посіви, а якщо цілий день небо захмарене і сонце визиратиме тільки над вечір — пізні посіви будуть урожайні.
Якщо в цей день хуртовина, то селяни кажуть: «Явдоха хвостом крутить — буде пізня весна!»
В цей день, ранком, перед сходом сонця дівки-чарівниці заклинали колись ворогів: «щоб на дорозі не стояли та мене — хрищеную, нарож-денную рабу Божу Оксану 12 — добрим словом поминали!»
Садівники зрізують сухе верховіття овочевих дерев, щоб дерева краще родили і щоб на них нечисть не заводилась.
У другу неділю Великого посту спостерігають погоду: як вона в цей день тиха і ясна, то така й весна буде в цьому році.
Весняне рівнодення, як відомо, припадає на березень місяць — на 21-ше число за новим стилем. Цілком імовірно, що саме з цієї причини аж до ХV-го століття на Україні, березень уважався першим місяцем громадського року 21.
З цієї ж причини березень місяць був особливим, священним у багатьох народів світу. Так індійці на початку березня святкували мале свято богині Дурги. А велике свято цієї богині індійці святкували в день осіннього рівнодення. У стародавньому Римі в березні було свято Кібели, на якому її жреці оплакували Аттіса — символ сонця, що поверталося на весну. На другий день після оплакування Аттіса римляни зустрічали весняний поворот сонця всенароднім радісним святом.
В Єгипті в березні згадували похорон Озіріса, який був для стародавніх єгиптян нічим іншим, як сонцем, що було безсиле взимку, а на весні знов діставало свою потугу. В цьому ж місяці відбувалася їзда на ослі. Верхи на осла звичайно сідав, на розвагу народові, місцевий баляндрасник. Подібний звичай був поширений і в країнах Західньої Европи за середньовіччя.
Як свідчить Плутарх, в Атенах теж у березні було свято «Вітконошення» — населення носило по майданах міста пальмове гілля. Цей звичай зберігся і понині в країнах Близького Сходу, але тепер він в’яжеться там з весільними обрядами.
У стародавніх юдеїв у березні починався новий святий рік, а у персів було в цім місяці свято новоліття. У чехів і частково у німців перше число березня вважалося початком весни і першим днем світобудови.
Нарешті весняні свята поганського походження, що відзначали зв’язок навколишньої природи з життям людини, в’язалися з обрядами, метою яких було прогнати мертвущу зиму, тобто смерть. Подібні обряди були поширені не тільки у нас на Україні, але знали їх і балтійські слов’яни, а також у багатьох місцевостях — німці.
У скандінавських народів, особливо у стародавніх шведів, за часів поганства на початку весни — теж у березні місяці — було велике свято. Це свято супроводилося жертвоприносинами, масовими іграми та торгами на протязі цілого тижня.
У персів та в стародавніх слов’ян за часів поганства був звичай улаштовувати врочистий обід — «тризну» — на честь мертвих родичів. Такі тризни відбувалися на початку березня. Під час тризни наші предки оспівували кінець зими і при цьому палили солом’яне опудало. Таке свято ще й досі зберігається у південних шведів, лужичан та чехів, і там воно проходить під знаком ослаблої зими і воскреслої весни. Поляки сьомого березня топили Маржану і при цьому співали про смерть, що в’ється по парканах і шукає собі поживи.
Білоруси і литовці ще й досі на весні, здається, в березні місяці несуть страву на могили своїх покійних предків і там обідають — справляють тризну на честь цих предків, але вже не оспівують кінця зими і не палять солом’яного опудала.
На Україні така тризна — обід на гробах — теж відбувається і досі, і теж на весні, але не завжди в березні, бо цей звичай пов’язаний у нас з Великодніми святами. Цей обід проходить теж без ритуальних співів і без палення солом’яного опудала.
* * *
Щодо назви першого весняного місяця, то в сучасній українській літературній мові вживається слово березень. Про походження цієї назви не тяжко догадатися; походить вона, очевидно, від береза 31, назви дерева, яке в цьому місяці починає «вбиратися в сережки» — цвісти.
Хто, де і коли вперше вжив цю назву 32 — не відомо, але — оскільки ми знаємо — у фолкльорних матеріялах слово «березень» вживається рідко та й то в найновіших записках, як ось: «Сухий березень, теплий квітень, мокрий май — буде хліба урожай», «Березень сухий, а мокрий май — буде каша й коравай». 33
Значно частіше в українській народній творчості зустрічається назва «март» або «марець», як ось: «Буває март за всіх варт», «В марець ще змерзне старець», «Білий, як в марці сніг», «Згинув, як марцевий сніг» 34. Якщо в березні місяці часто міняється погода: то дощ, сніг, вітер, то знову сонце і тихо — наші селяни кажуть, що це мартові планети.
Проте слова «март» і «марець» зовсім не слов’янського походження; це латинський «Марс» — бог війни, якому цей місяць був присвячений 41.
-------
1 Бабак (Marmota bobae) — невеличкий гризун, до 40 см довжини, з густою буравою шерстю. Це — вимираюча тварина, зберігається ще на цілинних землях південних степів. Шкірки бабаки на Україні колись уживалися на обшивку кожухів.
2 Ховрашки (Citellus) мають на Україні три види: краплистий, сірий та західньоєвропейський. Всі ховрашки — маленькі (їх довжина не перевищує 23 см) і є дуже шкідливими гризунами.
11 У нас на Україні живе три види ластівок: сільська ластівка (Hirundo rustica), міська ластівка (Hirundo urbica) і берегова ластівка або щурик (Hirundo riparia). Сільська ластівка переважно гніздиться в селах, міська — в містах, а щурик в’є своє гніздо в нірках, які він сам і риє на стрімких берегах наших рік та озер. Зимують усі три види ластівок у центральній Африці.
12 Кожна з дівчат вставляє своє ім’я.
21 На Україні день 1-го січня, як громадський новий рік, був уведений у 1700 році, а церковним (схід. церкви) новим роком залишається ще я досі 1-ше вересня — місяць осіннього рівнодення (23 вересня). В XVI і XVII вв. рік починався з вересня місяця.
31 На Україні росте три види берези: біла або бородавчаста береза (Betula verrucosa), пухнаста береза (B. pubescens) і на болотах Полісся — берізка (В. humulus).
32 Березозоль-Брђзозолъ-Брђзьнъ мђс. апрђль,. Четвероев. 1144 год. Березозола бо въ к тыи единъ день настаеть весна. Толк. Быт. Синод. Р. Всеволодъ же вниде в Киевъ марта въ 5 день Ип. л. За Сл. Срезнов., І, 70; ІІ. 112.
33 Див. «Українські народні прислів’я та приказки». Під ред. М. Т. Рильського. Київ, 1955.
34 Див. «Українські прикази, прислівъя и таке инше». Спорудив М. Номис. С. Петербург, 1864.
41 Див. «Укр. Загальна Енциклопедія»,том ІІ., стор. 645.
Повернутися до змісту:
Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Етнографічні нариси. Весна.
[ нагору ]