Хрестя
З книги: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Весна.
На Хрестя або на Хрестопоклінному тижні, в середу — «середопістя»1 чи ще інакше — «поклони». На Київщині та на Лівобережжі колись господині на цей день пекли хлібини у формі хреста — «хрестопоклінний хліб». Одну частину тих хлібин споживали, а другу — зберігали в коморі, зариваючи в зерно-насіння аж до часу посіву. Ідучи в поле сіяти ячмінь, овес або ярову пшеницю, господар брав з собою хрестопоклінний хліб. Ось як про це розповідають колишні селяни, тепер уже поважні віком люди, що зберегли в своїй пам’яті звичаї старовини:
«...Колись, було, як господар їхав сіяти, то брав ті хлібини з собою в поле.
— А що ж він робив з тими хлібинами в полі?
— Та як хто зумів, не всі однаково. Мій батько, було, приїдуть на ниву, покладуть хліб на землю, моляться Богу, а тоді їдять кусник того хліба і примовляють: «Дай, Боже, і на той рік їсти свій хліб». А мій дядько, мамин брат, брав з собою в поле дві такі хлібини: одну їв, а другу закопував на ниві в землю, щоб краще та земля хліб родила»2.
«...А у нас на Київщині, ще як самі хазяйнували, то тільки перший хліб, як витягнуть з печі, клали в зерно-насіння, а всі інші хлібини споживали, як звичайно. Коли виїдуть, бувало, в поле, то кладуть хрестопоклінний хліб на ниві, стають обличчям до сонця, моляться, а потім набирають жменю зерна з сівні, сіють зерном два рази навхрест і примовляють: «Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Господи, поможи, Господи, благослови. Дай мені, Боже, щастя!» Сіючи першу сівню, жують хрестополкінний хліб. Бувало, весна пізня, і хліб зо два тижні лежить у зерні — засохне, а то й поцвіте. Просто не вгризеш його; тоді розмочували в свяченій воді і їли»3.
«Якщо в цей день у полі над сівачем заспіває жайворонок, буде добрий урожай на збіжжя. А як жайворонки літають низько над землею і не співають, — жди посухи»4.
«... Я з-під Лубень. Наша родина була велика: батько, мати, дві сестри і нас, синів, троє. Було, мати печуть «хрести» на Поклінну, а батько кажуть: «Спечи, Ялино, мені і хлопцям на щастя!» Ото мати й спечуть чотири «хрести» окремо. В один, як виробляють хліб, вкладуть у середину гроші. Коли хліб спечеться, батько беруть ті чотири «хрести», занесуть до комори і зариють у зерно. Як прийде пора сіяти, батько беруть ті «хрести», і ми, всі четверо, їдемо в поле. В полі обійдемо ниву навкруги, станемо обличчям до сонця, помолимось, а тоді кожен бере з воза один «хрест» і ламає: у кого «хрест» з грішми, той щасливий, тому й треба починати посів» 11.
«...Щоб нива не заростала бур’яном, треба, ідучи на посів, одягнути ту сорочку, в якій ішов до сповіді та причастя. Тато, бувало, як прийдуть з церкви, то зразу ж скидають сорочку і кладуть у скриню, щоб чиста була на той день, як доведеться в поле на посів виїжджати…» 12.
У селі Кам’янка на Лівобережжі заривали в землю череп’яний посуд з свяченою водою — «щоб посухи не було». У селах Чернігівщини заривали, бувало, шматки полотна, яке лежало в церкві на плащаниці — «щоб був добрий урожай на збіжжя» 13.
«Хто чесно постує у Великий піст, той на Хрестопоклінному тижні, опівночі з середи на четвер, може почути шум і тріск — це піст переламався» 14.
«На Хрестя ворона хрест кладе, починає гніздо вити. Скоро буде нестися...» 15.
-------
1 Третя неділя Великого посту зветься Хрестопоклінна, тиждень — Хрестопоклінний, а середа Хрестопоклонного тижня — середопістя.
2 З оповідання Івана Глушка, чоловіки понад 60 років, родом з Полтавщини.
3 Записано від Семена К-ка з Київщини.
4 Прикмети з Слобожанщини, Таврії та Херсонщини.
11 Записано від Тимоша Чорнія.
12 Записано від С. Я-ко з Харківщини.
13 Записано від Марії Г-ль з Лівобережжя.
14 Записано від Марії Т-к з Київщини.
15 З села Старосілля на Чернігівщині. Про хрестопоклінний хліб — див. Иванова «Жизнь и повђрья крестьянъ Купянскаго уђзда, Харьковской губ. Харьковъ, 1907.
Повернутися до змісту:
Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Етнографічні нариси. Весна.
[ нагору ]