Гра в карти. Вечорниці
З книги: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Зима.
Інколи, (це вже в пізніші часи) хлопці грали на вечорницях у карти; але це були, як сказав Свирид Галушка, “чорт-зна які хлопці на чорт-зна яких вечорницях”. Та все ж таке траплялося.
Гра в карти колись на Україні вважалася “грішним ділом”, а тому народні оповідання про цю гру приймали вигляд легенд з релігійними мотивами, як ось:
«Юда зрадив Христа тому, що любив грати а карти. Одного разу іде Юда пізно ввечорі по вулиці, бачить крізь вікно: жиди сидять у хаті і грають у карти. Юда зупинився, став та й дивиться, а ті почали сперечатися, кричати, лаятись... Помітивши стороннього чоловіка під вікно, вибігли з хати, схопили його і почали допитувати: хто він такий та чому дивиться у вікно. А він і каже їм, що він Юда — ученик Христа, а зупинився подивитися тому, що й сам любить грати в карти. Жиди почули від Юди, що він любить карти, то й догадалися, що він любить і гроші, запропонував йому тридцять серебраників, щоб видав їм Ісуса Христа. Юда згодився, бож перед тим програв усі гроші і думав відігратися тими серебраниками».1
Отже, як бачимо, і досвітки, і вечорниці — це традиційна форма організації молоді в побутових умовах українського села. Здавна відомо, що найкраща народня музика, танці, народні пісні, перекази, легенди, жартівливі оповідання, приповідки, прислів’я, загадки та інші види народньої творчости великою мірою виникали саме тут — на досвітках та вечорницях.
- - - - - - -
1 Записано в 1945 році від Ольги Д-ко, що походить із Харківщини. Подібна легенда
записана П. В. Івановою в 1907 році. Див. «Жизнь и повђрья кресгьянъ Купянскаго
уђзда, Харьковской губерніи».
Повернутися до змісту:
Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Етнографічні нариси. Зима.
[ нагору ]