Гойдалка
З книги: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Весна.
Був колись звичай на Великдень гойдатись на гойдалці, Я не відважуюся запевнити читача, що цей звичай був поширений по всій Україні. З певністю можу сказати лише про Херсонщину, південну Київщину, Таврію та все Лівобережжя з Слобожанщиною включно.
Будували гойдалку парубки. Це була досить проста споруда: закопували в землю два стовпи, вгорі з’єднували їх перекладиною, з допомогою залізних кілець чіпляли дві голоблі, до яких внизу прикріплювали дошку.
Гойдалка на селі під час Великодня — це був центр розваги всього села: від самого ранку до пізнього вечора, на перший, другий і третій день свят біля гойдалки роїлись, бувало, дівчата, хлопці, діти та й поважні люди. Тут вже грали в крашанки.
Великодня гойдалка була не тільки в селах, а і в містах. Так, в Одесі десь аж до 30-их років нашого століття рік-у-рік на Великдень була гойдалка разом з каруселею на «Куликовому полі», біля головного двірця. Сюди збиралася маса людей, а найбільше молоді.
Звичай гойдатися на гойдалці походить, як думають дослідники, з сходу, де гойдалка була відома ще в стародавні часи. До слов’янських країн цей звичай міг прийти з Туреччини, бо саме в південних слов’ян, що були під турецьким впливом, гойдалка — найулюбленіша весняна розвага.
Тепер це тільки розвага, але колись в основі цього звичаю була поважна мета: очищатися повітрям від усього злого, що накопичилося за зиму. А звідси: хто очиститься, той буде здоровий, а хто не очиститься — буде хворіти. У Боснії, Герцеговині, Сербії, а частково і в нас, на півдні України, існує повір’я, що хто погойдається на гойдалці в Лазареву суботу (у нас, властиво, на Великдень), той весь рік буде здоровий, а хто не погойдається, у того буде боліти голова 1.
Що цей звичай прийшов до слов’ян з нехристиянського сходу і колись вважався поганським, свідчить такий факт. Патріярх Андріян у 1697 році в інструкції, що була заадресована «старостами поповскимъ», наказував не ховати «ни на кладбищђ, ни на убогомъ дому, а на полђ и въ лђсу тђхъ, которые играя утонуть или съ качели убьются» 2. Отже, якби цей звичай не вважався поганським, то церква не протестувала б проти гойдалки, та ще так суворо.
Пізніше гойдалка, як і багато інших поганських звичаїв, пристосувалася до нових обставин і здобула християнське тлумачення. Ось яке пояснення цього звичаю записав Олександер Терещенко:
«Існує звичай чіпляти в стодолі гойдалку; і старий, і молодий повинен погойдатися на цій гойдалці, на згадку про те, що Юда повісився» 3.
Тут же, біля гойдалки, звичайно грають у крашанки чи писанки. Грає не тільки молодь, але й дорослі, жонаті чоловіки. Жінки й дівчата в іграх участи не беруть.
Найчастіше грають в «навбитки», в «котка» та в «кидка».
Гра «навбитки» полягає в тому, що один тримає в руці крашанку, носком догори, а другий б’є носком свого яйця. Потім б’є другий по кушці, тобто, по протилежному кінці; чия крашанка розіб’ється з обох кінців, той програв: він віддає свою крашанку тому, хто виграв.
У «котка» грають так: з похилого місця, з перепоною внизу котять яйця, одне за одним, намагаючись котити так, щоб попасти своєю крашанкою в крашанку партнера. Правило: хто частіше попадає, той більше виграє.
Гра в «кидка». Один з партнерів кладе дві крашанки на такій віддалі одна від одної, щоб поміж ними не могло прокотитися яйце; другий партнер стає на віддалі одного сажня і кидає свою крашанку; якщо він попаде одночасно в обидві — виграв, а як попаде в одну або не попаде в жодну — програв.
Грають ще так: кладуть кілька шапок, під одну з них — крашанку; хто відгадає, під котрою з шапок є крашанка, той виграв, а не відгадає — програв.
Кладуть яйце на землю. В десяти кроках від нього стоїть один з партнерів, що хоче виграти яйце; йому зав’язують очі хусткою. З зав’язаними очима він відміряє десять кроків, розв’язує очі і має дістати до яйця, не сходячи з місця. Якщо дістане — виграв, не дістане — програв.
Крім цих ігор у крашанки чи писанки, існує ще багато інших; ми тут назвали лише найпопулярніші з них серед населення центральної України.
- - - - - - -
1 Аничковъ, стор. 268-269.
2 Сн., І, стор. 38. Слово «качели» — старослов’янського походження, тепер уживане росіянами.
3 Ол. Терещенко, VI, стор. 108 і 116.
Повернутися до змісту:
Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Етнографічні нариси. Весна.
[ нагору ]