Благословіть колядувати... Коляда
З книги: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Зима.
«Як були ми ще малі, — згадує Свирид Галушка, — збираємось, бувало, на Різдво колядувати. Збираємось по «кутках», бо село наше велике — понад тисячу дворів. Сходилися однолітки. Бувало так, що в одній хаті три колядники. Їм доводилося ділитися — разом не підуть. А мати, як мати — хоче, щоб малі були з старшими:
— Свириде, — було, питається мати. — з ким ти підеш колядувати?
— З Дмитром!
— То бери й Грицька з собою.
— Його, малого, не треба. Він з нами не зійде, хай шукає собі однолітків!
Батько саме ввійшов до хати знадвору, почув цю розмову і каже до матері:
— Та малий ще й колядувати не вміє, куди йому йти!
— Ні, вмію! — обізвався Грицько.
— Вмієш? А йди лишень у сіни та заколядуй. Хай я почую! — каже батько.
Грицько пішов, став під дверима і заспівав:
Бігла теличка з березничка
Та до дядька в двір.
Я вам, дядьку, заколядую,
А ви дайте пирога.
Як не дасте пирога,
Візьму кола за рога,
Виведу на поріг
Та викручу правий ріг.
Буду рожком трубити,
А воликом робити,
Пужкою поганять,
Хліб-сіль зароблять.
Будьте здорові з празничком!
— Еге, та ти вже колядник у мене!... Йди, колядуй — та не заходь далеко!
Грицько взув мамині чоботи, насунув на очі татову шапку, кожуха вже свого мав, а рукавиці взяв дідові — там такі, що кіт, бувало, як змерзне, то залізе в рукавицю — тільки хвіст стирчить...
Отак одягнувшись, малий біг під вікно до сусіди або до дядька — через вулицю і там співав своєї «Телички».
Ми ж, старші нам уже років по дванадцять було — все село обійшли з колядою. Підійдемо до хати, станемо під вікном — нас було п’ятеро — та всі разом, в один голос:
— Благословіть колядувати!
— Колядуйте!
— А кому?
— Господареві!
А що той господар Михайлом чи Іваном зветься, ми вже знаємо, співаємо так, як треба:
Чи дома, дома цей пан-господар?
Цей пан-господар, на ім’я Михайло?
Челядь каже: «Нема вдома»,
А пан-господар собі, бай, дома,
Ще й сидить покінець столу,
А на тім столі три кубки стоять:
В одному кубку — медок солодкий,
В другім кубку — багрове пивце,
В третім кубку — зелене винце,
Медок-солодок — на челядочку,
Багрове пивце — на колядочку,
Зелене винце — та й до церківці,
Та й до церківці, бай, на престольні,
Коло престола — святий Микола,
В дзвоники дзвонить, на Бога молить,
На райських дверях сам Господь стоїть,
Сам Господь стоїть, три служби служить:
Першу службочку — за господаря,
За господаря, за пана Михайла,
Другу службочку — за господиню,
За господиню, на ім’я Марію,
Третю службочку — за челядочку,
За челядочку та сина й дочку...
Дай, Боже!
Рідко коли сам господар, а частіше господиня вийде з хати, винесе по кренделю чи по копійці — радіємо! Мовляв, заробили.
Йдемо далі... А то зима: снігу по коліна, мороз — аж носа пече. А проте не чуємо нічого — це ж бо коляда! Один тільки раз на рік буває.
Йдемо і зустріли інших колядників. Питаємо їх:
— Хлопці, де кращі бублики дають?
— Що там бублики, — кажуть, — ви йдіть до Семена Пупоня. Панич з міста приїхав — гроші дає!
Ми біжимо — навпростець, через городи, а там сніг: намело — не перелізеш...
У Семена, ми вже знали, треба співати:
Ой, краєм, краєм, краєм-Дунаєм,
Славен єси, Боже, у всьому світі...
Він любив цю колядку ...
Була в нашому селі вдова — бідна така... Хата — копиця сіна; як великий сніг, то й вікон не знати. Ми її теж не минали, бо казали у нас: «Гріх обминути бідного!» Хоч знали, що нічого не винесе, але співали, — співали їй «вдовиної»:
А, чи вдома, вдома бідная вдова?
Немає вдома — пішла до Бога,
Бога благати, щастя прохати:
— Ой, дай, Боже, два лани жита,
Два лани жита та й лан пшениці,
Лан пшениці — на паляниці...
— Ой, дай, Боже, ще й трохи гречки,
Трохи гречки — на варенички ...
Бувай здорова, вдово, з Ісусом Христом,
З Ісусом Христом та Святим Різдвом.
Дай, Боже!
Отак, було, співаємо колядки, аж поки вже геть-геть смеркне».
Повернутися до змісту:
Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Етнографічні нариси. Зима.
[ нагору ]