Аби бджоли були веселі... Коляда
З книги: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Зима.
Якщо ґазда має пасіку, він веде колядників на те місце, де вліті будуть стояти вулики. Прийшовши, колядники стають колом, падають на коліна, на снігу перед собою роблять хрест топірцем, потім складають топірці лезами до середини, а держаком до себе, на топірці купою складають шапки: «бо то — як рій бджіл!»
Ґаздиня насипає в їхні шапки потрохи пшениці, — вона принесла її з собою в запасці. Коли вже пшениця насипана, колядники стають на ноги, беруться за руки і крутяться «за сонцем», — «щоб рої не втікали». При цьому всі співають хором якунебудь веселу пісеньку, — «аби бджоли були веселі».
Відспівавши, ватага знову падає на коліна і на згарцьованому снігу ще раз робить хрест топірцями. Після цього знову стають на ноги, кожен бере скою шапку і висипає з неї пшеницю ґаздині в запаску, виголошуюча побажання: «Дай, Боже, аби ся пасіка була така велика, як святки були величні» або: «Дай, Боже, щоб бджоли роїлися та меди лилися». Весною ґаздиня чи ґазда, виставляючи пасіку «на пашу», посипає вулики тією пшеницею і промовляє:
«Абисьте були величні, як сі свята були величні, коли я сю пшеницю збирала. Аби на вас так нічого не нападало, як на сі свята на нас нічого не нападало...»
Як бачимо, гуцули ще й досі зберегли у своїх колядницьких звичаях чимало стародавніх,
можливо, ще навіть дохристиянських релігійних ритуалів. Відчуваються тут і залишки
традиції стародавніх скоморохів. Це не абияка заслуга гуцулів — дуже цікавої
частини нашого народу.

[ нагору ]