Слобода Біленька

За Розумівкою, що нижче Хортиці, не більше як за версту, біля Дніпра є урочище Біляй. У цім урочищі був колись густий ліс і жили запорожці Біляї, або Білівці — від того воно так і прозване. Недалеко від Біляя є інше урочище — Канівське. Там жив козак Канівський.

Розказували колись старі діди про губернатора Матлаша 1. Ця земля, де тепер Бабурка, Розумівка, Біленька 2 й інші слободи, була вся його; вона дісталася йому за безцінок від Розумовського і Каменського.

Раз, кажуть, об’їжджав він степ і наткнувся на землянки в урочищі Біляї.

— Що тут за люди живуть?

— Запорожці!

— Може, чорноморці?

— Ні, пане, чорноморці в Чорноморці, а ми за порогами.

— Так запорожців уже нема!

— Вони є, пане, та не стільки, як було... Ми запорожцями були, запорожцями й помремо.

— Чи так, то й так! Хто ж вас тут поселив?

— Сіли, пане, землянками, коли ще земля була козацька!

— А живете чим?

— Ловимо рибу, розводимо скотину, коней, бджолу.

— А сієте що?

— Хліб — на степу, а біля хат — тютюн, капусту, соняшники, баштани...

— І ніхто вам не забороняє?

— У вашої милості,— дай вам Господь довгого віку,— стільки землі, що добрим конем за день і не об’їдеш.

— І то правда!.. Ідіть же, братця, жити до мене в слободу Біленьку. Пороблю вам хати. В мене солдатів не будете давати, а в вільних слободах беруть. Не будете й панщини робити.

Вони послухали й переселились. Правда, старі жили вільно, а дітям їх прийшлось уже не так: із вільних козаків та стали кріпаками. Як там кажуть: «У панів широкі ворота входити, а вузькі виходити». Так було і тоді: на якого пана землі жили запорожці, за тим їх і записали в ревізію.

З тих козаків Біляїв розвелося в Біленькій стільки людей, що на собаку кинь, а в Біляя влучиш.

Запорожці Біляї жили ще, кажуть, у Великому Лузі, де тепер канкринська земля, в урочищі Холуюватому, що супроти Наливача...

- - - - - - -

1 - Матлаш - Михайло Іванович Миклашевський, катеринославський губернатор (1801-1804).

2 - Бабурка, Розумівка, Біленьке — тепер села Запорізького р-ну Запорізької обл.

Повернутися до змісту: Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Отак і назвали. Як запорожці давали географічні назви.

[ нагору ]