Слобода Маркусова

Покійник дід розказував, що зараз після запорожців на цім місці сів якийсь пан Курика. Багато степу було в нього... Звісно, землі багато, а людей мало, то й став він приймать до себе сіромах.

— Ідіть,— каже,— хлопці, до мене жить: хто хоче, бери плуг, воли — роби, хто не хоче — пий горілку.

Попервах добре у панів жилось: податі не платили, від некрутчини одозволяли пани... До Курики багато пристало сіромашні, бо їм уже волі не було: як піймають якого, так зараз в кайдани заб’ють — і пішов козак залізом маслаки терти... Багато їх було по острогах, багато їх бряжчало й по великих шляхах... Обвішають ланцюгами та й гонять, як каторжних. Була ще мода така, що й голови брили. Обголять, було половину голови, що й на чоловіка не похоже...

Стала населяться слобода, стала сіромашня женитись і жить сімействами. Як обжились люди, тоді вже пан не те задумав: став він їх потроху до панщини прикручувать, а далі забігла якась бумага, так він узяв та й закріпостив... Розчовпали козаки, та пізно: раді б і назад, так нікуди голови приткнути...

Ще за моєї пам’яті од Курики степ, люди і вся богатиня досталися Маркусові, і тоді вже слободу назвали Маркусовою. Попервах вона звалась прямо Кічкасівка.

Повернутися до змісту: Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Отак і назвали. Як запорожці давали географічні назви.

[ нагору ]