Урочище Левенцеве
Давно-давно те було, як казали наші батьки, в старовину.
Жив-був на Орелі, біля самої гори, не то козак, не то гайдамака, славний молодець Левенець. Тоді часи були погані: нехрещена орда буйнувала — то попалить села, то зруйнує святі церкви, то віджене багацько народу в неволю. Одна біда була: ніхто не знав, що з ним і буде завтра.
Ото Левенець-молодець як побачив, що діло погане, перехрестився тричі та й каже:
— Ну, проклята орда, я ж тобі докажу правди! Недовго ж тобі мудрувати між нами!
Зробив собі на майдані біля річки Орелі курінь та й став воювати з нехристами. То бувало прийде татарва, обступить той курінь та й ну гукати на Левенця-молодця:
— Здавайся, сучий сину, а то ми тебе закидаємо стрілами!
А Левенець-молодець і кричить їм:
— А кидайте, кидайте, погані сини!
А голос у нього такий був, що від нього всі дерева в лісах і очерети в річках, наче від вітру, заколишуться. Тоді татарва відскочить од Левенця, стане де-небудь подалі від куреня та й ну кидати стрілами. А йому й байдуже: стоїть собі, сердешний, та сміється, а стріли круг нього тільки свистять та на землю падають.
— А що,— каже Левенець, — настріляли багацько?.. Ну, тепер я буду стріляти! — Та як пальне з рушниці або з лука на поганих нехристів, то так і повалить відразу цілу тисячу.
Побачить татарва, що нічого не зробить з таким лицарем — та навтікача від нього! А він візьме ломаку та за ними, та й ну дубасити по чім попало, аж поки вся земля свята не застелеться їх трупом.
Так довго Левенець-молодець мордувався з ордою і беріг нашу святу землю від поганих.
Бачить погана татарва, що силою нічого не візьме та й ну лукавити. Почула, що в Левенця було два сини такі, що вже й помагають батькові битися проти супостатів, та й давай, клята погань, підлещуватися до синів. Так і тут нічого не зробила.
Тільки на лихо собі, кажуть, Левенець-молодець дав таке закляття синам, щоб вони все життя не зналися з дівчатами. Коли ж один із його синів візьми та крадькома від батька і поженихайся з дівкою. А та дівка через парубка й розпізнала, де Левенця-молодця можна було захопити нишком. Взнала та й переказала поганій татарві, а татарва і підстерегла його, сердешного, в Плавах 2, як він ліг спати. А як він був дуже сильний чоловік, то проти нього вийшов сам хан поганий, та й не один, а зібрав коло себе аж п’ятсот чоловік орди. Вийшов, підстеріг Левенця, накинувся на нього вночі, зв’язав руки сирицею, привів на могилу та й давай його пекти та мучити. Пік-пік, мучив-мучив, а далі вбив його і голову відрубав. Як покотилась же та голова по землі, то вся земля задрижала і піднявся великий-превеликий вітер, такий, що всі дерева донизу похилились, а вся татарва на землю повалилася та з тих пір, кажуть, і загинула, проклята.
От який був той Левенець, а тепер як згадаєш про нього, то сльози так і біжать із очей. Він лежить закопаний десь у могилі, серед лісу, в самому Левенцевому біля Орелі. Від того по Левенцю-молодцю і прозвалося урочище Левенцевим.
Говорять, що буцім він дуже багатий був чоловік і багатство своє закопав десь біля озера Домахи над Ореллю, в Левенцевому, коло тих дубів, що три вкупі ростуть. Колись приїздили люди з Криму шукати біля тих трьох дубів скарби Левенця, та нічого не знайшли.
-------
1 - Левенцеве урочище біля с. Котівки Магдалинівського р-ну Дніпропетровської обл.
2 - Плави — озеро на лівому березі Орелі, недалеко від урочища Левенцевого.
Повернутися до змісту:
Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Отак і назвали. Як запорожці давали географічні назви.
[ нагору ]