Тарасове гульбище
На правому березі Дніпра, якраз напроти села Скельок, є велика місцина з піщаним насипом. Люди називають її Тарасовим Гульбищем.
Діди розказують, що нібито в старовину, ще як були козаки, жив недалеко від цього урочища запорожець Тарас. Нікого в нього не було: ні жінки, ні дітей. То оце як стане йому сумно самому в курені сидіти, він вийде та як свисне-свисне, а тоді ще як крикне-крикне — так по всій плавні луна й піде, аж на Кучугурах і на Лисій горі чути. То в нього був такий знак для товаришів, що жили по Великому Лузі.
Після того свисту й крику дивись: так і сунуть каюками через Дніпро до Тараса козаки. А він викотить кілька бочок горілки, меду понастановляє — і почнеться гульбище. П’ють, співають, танцюють, аж курява підніметься. Тоді було Тарас зупинить товариство і каже:
— Треба, хлопці, з Дніпра піску наносити, щоб під ногами не куріло!
І давай козаки пісок носити шапками і сорочками. Наносять, а потім знову гуляють. Та отак по тижню і по два гуляли, Тараса розвеселяли. Ото з наношеного козаками піску й насип зробився.
Повернутися до змісту:
Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Отак і назвали. Як запорожці давали географічні назви.
[ нагору ]