Сильніша за смерть
Проти нашої слободи 1 на правому березі Дніпра, над самісінькою водою, стоїть висока піщана гора. Тепер її називають Лисою, а колись, кажуть, називали Білою. Через те нібито й село, яке розкинулося неподалік від неї, найменовано Біленьким 2. Всяку всячину розказують старі люди про Лису гору, а найчастіше — ось що...
Давно-давно колись, — може, за панщини, а може, ще за козаччини,— любилися хлопець із дівчиною. Однієї ночі сіли вони в човен і попливли Дніпром кататися. Допливли вони до Лисої гори та й завмерли зо страху: на вершині творилося щось страшне! Там хтось наче танцював, вив, стогнав і реготав, як божевільний!..
Молодята хотіли було повернути назад, аж раптом ні з того ні з сього захвилювався Дніпро, завирувала вода, крутнувся човен і перекинувся. А хлопця й дівчину якась невидима сила підхопила з води й понесла на Лису гору.
Опинилися закохані на горі й закам’яніли від подиву. Тут бенкетували відьми: танцювали, співали, вили, сміялися, волочили одна одну по піску за коси. А одна (красива-красива!) сиділа мовчки осторонь і була дуже засмучена. Та як побачила вона хлопця, то враз її очі так і засвітилися радістю. Парубок же зовсім оторопів, бо впізнав у ній свою злу мачуху. Тільки була вона багато молодша, ніж насправді.
Схопилася відьма, підбігла до пасинка й почала тягти його до танцю. А він вирвався і вернувся до милої. Розгнівалась тоді мачуха, схопила його дівчину й кинула у Дніпро.
Нещасний не знав спочатку, що йому робити. А потім вихопив із кишені ножа і зарізав відьму. Впала вона, як підкошена, а чорна її кров так і бризнула та й залила всю гору. Побачили те подруги вбитої, накинулися на хлопця і полетіли з ним невідомо куди...
З того часу на горі не росте нічого, і звуть її Лисою. А щоразу опівночі виходить проти неї із Дніпра дівчина і кличе свого милого. Кличе, поки не докличеться. З’являється він до неї із степу і довго-довго милує, цілує та пригортає. А як заспівають треті півні — де й дінуться закохані... Не поборола смерть їхньої любові!
Ще й тепер, кажуть, опівночі біля Лисої гори, на березі, можна почути голос нещасної утопленої і побачити її в обіймах свого милого. Тільки не всім це вдається, а лише тим, хто має велику і незрадливу любов у серці...
-------
1 - Оповідач має на увазі с. Скельки Василівського р-ну Запорізької обл.
2 - Біленьке — село Запорізького р-ну Запорізької обл.
Повернутися до змісту:
Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Отак і назвали. Як запорожці давали географічні назви.
[ нагору ]