Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org Українські легенди www.ukrlegenda.org

В Україні: Tue, 11 Feb 2025, 23:48ми на фейсбукми на ютубі
Збірка "Савур-могила"
Звичаї нашого народу
Козаччина
Народна творчість
Галерея зображень
Альманах "Свічадо"
Книги українських авторів
www.ukrlegenda.org

Наш канал на Youtube

Наш канал на Facebook




www.ukrlegenda.org

Українські легендиГора над Кінською

Між Юлівкою і Григорівкою на правому березі річки Кінської, є висока гора, а біля неї старий обвалений колодязь. Кілька десятиліть тому ця гора була ще вищою, а тепер осунулась, бо з-під неї жителі навколишніх сіл пісок беруть. По-всякому її називають: хто — Савуриною горою, хто — Савур-могилою, а хто — просто Савурюгою. Старики, що вже повимирали, так ті ще називали її Городиською могилою, а місцевість навколо неї — Городищем. То все недарма...

За переказами, в незапам’ятні часи тут стояла буцімто велика фортеця і жили в ній наші люди, дніпряни. У мирний час вони займалися хліборобством, пасічництвом і рибальством, а в тривожний — обороняли рідний край від ворогів, що цілими ордами гасали по широких степах за Кінською. Була, кажуть, біля фортеці й пристань. Заходили сюди із Дніпра протоками Великого Лугу кораблі з усякими заморськими товарами. Це, мабуть, таки правда, бо якраз перед миколаївською війною 1 один григорівський дядько брав пісок під горою і викопав тамечки здоровенний якір. Наїхало тоді до тієї знахідки багато якихось панів. Обчистили, обдивилися її, довго з дива язиками цмокали, а потім повантажили якір на дуба та й поправили кудись. Де вони його поділи, ніхто не знає.

Одного разу підійшло до Городища чуже військо: чи то турецьке, чи то татарське, чи, може, ще яке інше. Обступили вороги фортецю хмарами. Бачать наші: погані справи. Треба готуватися до тривалої облоги, бо сили далеко не рівні. Вали були високі, зброї було досить, харчів також, а ось води — обмаль! Колись, по свободі, брали її в Кінській, але ж тепер туди не підеш. Довелося незабаром колодязь копати.

Копають день, копають два, копають уже й тиждень, а вода все не показується. Почали люди від спраги мучитись. Що за напасть?! Що його робити?! Нападники ж і не думають знімати облогу. Тоді хтось візьми та й скажи:

— Нічого в нас не вийде з цим колодязем, поки Савура не дасть ради.

Савурою, себто Савою, звали в фортеці старого-престарого немічного, але дуже мудрого діда. Колись цей дід був мужнім воїном, а тепер знікчемнів, жив самотою в землянці і на люди не показувався. Всі його поважали, хоча трохи й побоювалися, бо чутка така була, що він чарівник.

Тож пішли копачі до Савури й розповіли про свій клопіт. Він вислухав їх уважно, а тоді й питає:

— Де ж ви копаєте?

— Отам-то й отам, — відповіли йому.

— Гай-гай, дітки!.. Не там копаєте...

— А де ж копати? Підкажіть, діду! Бо скоро без води почнуть люди мерти...

— Зробіть так,— каже Савура. — Як викотиться уночі місяць на середину своєї небесної дороги, тоді нехай он отой молодець (дід показав на найвищого воїна) зійде на нашу гору. А ви дивіться, куди тінь від його постаті впаде. Відміряйте від краю тієї тіні ще сім сажнів і копайте...Там вода буде.

Подякували молодці Савурі, діждалися ночі й зробили все точно так, як дід радив. Недовго щось і копали — аж раптом вода показалася! Та така добра! Та така чиста!

Тепер уже спрага була не страшна, так на тобі — нова халепа! Уранці підійшли до Городища на допомогу своїм кілька чужих кораблів і почали з гармат по фортеці палити! Все менше й менше лишалося на валах оборонців, а вороги все частіше й частіше лізли на приступ. Стало ясно, що насувається біда. Тоді знову згадали про мудрого Савуру. Побігли до нього та й кажуть:

— Діду, рятуйте! Ворожа сила верх бере!

— То ще побачимо, чия сила верх візьме,— відповів старий спроквола.— Візьміть мене, дітки, на руки та винесіть на вал, щоб я на все сам подивився. Не бійтеся, несіть... Ні мене, ні вас вороги не влучать.

Винесли Савуру на вал, окинув він очима бойовище і попрохав віднести його назад до землянки.

— Ну що? — питають діда хлопці.

— Та нічого... Перед світом побачите...

Наступила ніч, утихомирилися нападники. А як тільки почало сіріти, у їхньому стані таке зчинилося, що страх господній! З божевільним криком, із прокльонами і зойками покотилося все вороже військо в Кінську, мов його мітлою хто змів. Та й потопилося там к лихій годині! А кораблі їхні щось так крутонуло, що вони на тріски розсипалися і теж зникли...

— Це Савурина робота! — загукали радісно наші.— Пішли подякуємо йому! — Подалися до землянки, зайшли, дивляться—а дід мертвий лежить... Вся його сила, бачте, на ворогів вийшла.

Тож і радість, і печаль була в фортеці. Поховали мудрого Савуру з великими почестями на горі, відтоді та гора його іменем зветься.

-------

1 - Оповідач має на увазі першу світову війну.




Повернутися до змісту: Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Отак і назвали. Як запорожці давали географічні назви.




[ нагору ]

Copyright © 2013 - 2025 - Українські легенди - www.ukrlegenda.org