Могили Гострі
Старі наші батьки й діди розказували, що в давню давнину ген там у степу, за річкою Кам’янкою 1, поближче до моря жили громадою якісь дивні люди. Вони не спілкувалися ні з ким, були здоровенні на зріст і дуже сильні. Жінок серед них не водилося — самі чоловіки. Вибрали вони собі гарне місце: росли там кучеряві верби та буйні трави. І ніхто туди, у їхні володіння, не міг доступитися. Ніхто не знав, чим вони займалися. Охороняли те місце страшні звірі, схожі на вовків...
Одного разу вночі там, де було селище дивних людей, пролунав такий вибух, що затряслася земля далеко-далеко навколо. Піднявся стовп вогню аж до хмар і спалив ті хмари. Довго після вибуху не наступав ранок. А як наступив, то сонце не показувалося півдня, бо його затьмарили чорний дим і непросвітна пилюка.
Коли ж розійшовся дим і осіла пилюка, сполохані степовики оговталися й подалися до загадкових сусідів. Ой мамочко! Що ж вони побачили!.. Ні будинків, ні верб, ні трави — нічого не стало! Людей — ніде й духу! Тільки сліди од пожарища, глибокі яри та високі гостроверхі гори кругом. Пахло чадом і окалиною...
З тих пір пройшло багато-багато літ. Яри обміліли й поробилися балками, а гори осіли і стали могилами. Ці могили звуть теперечки в нас Гострими. Кажуть, що то колись із-за моря прийшли в наш степ якісь велетні й був у них начебто атом. Не вбереглися велетні — і той атом вибухнув.
Ото таке діялось у давні часи. Бачте, й тоді вже був атом...
-------
1 - Кам’янка — ліва притока р. Гайчур.
Повернутися до змісту:
Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Отак і назвали. Як запорожці давали географічні назви.
[ нагору ]