Велетень-Гайман
Оця земля, що навколо Благовіщенки, і весь Кам’янський під колись, кажуть, були гулящими, незаселеними.
Отут, як іти на Балки понад берегом, недалеко від нашого села був хутір. А в тому хуторі та жив чумак. Хазяйновитий і при грошах був чоловік, от тільки печаловитий якийсь, бо Господь дітей йому не давав. І от ворожка порадила його дружині напитися таких химород, що та скоро й завагітніла. Прийшли пологи — і найшовся в молодиці хлопчик. Зрадів чумак, мов сам удруге на світ народився!
Батько дивився на сина та все приказував:
— Рости, рости, синку, на здоров’я! Виростеш, братиму тебе з валкою гайманом...
Гайман — це від слова «гаймувати». У нас тут ніхто зроду не казав «гальмувати» чи там «гальмо», як тепер у книжках пишуть, а тільки «гаймувати», «гаймо». Гайманом називали того чумака, що притримував, гаймував важкі вози, коли вони з гори спускалися. Не кожний за таке діло брався, бо тут треба було добрячої сили.
Так ось, виріс чумаченко хіба ж таким велетнем! І справді, батько, як і обіцяв, почав його брати з собою в Крим. А що вже йому було гаймувати важелезні мажі, так то, вважай те, дурниця. Візьме одним пальцем за колесо — і віз зупинився, і воли стали, як укопані. Чумаки, бачачи таке диво, вигукували:
— Оце гайман, так гайман!
Пішла валка якось по сіль, а тут на людські голови велика біда приключилася. Де не взявся в нашому краї триголовий змій. Прилетить і давай усяку капость робить: то посіви потолочить, то садки з корінням повириває, то скотину погубить. А як набешкетується, тоді розпластається і смалить воду: однією пащею з Дніпра, другою —з Кінської, а третьою—з лиману 1. І до того було доп’ється, що й дно показується...
Прилетів змій і тільки намірився шкодити, як чумаченко — до нього! Та як скресалися, так аж земля задвигтіла й Дніпро бурунами взявся! Билися день і ніч, а на ранок обидва мертвими впали. Страшно було глянуть на місце бойовища...
І раділи, і плакали люди. Змія відтягли на іванівські піски і спалили, а велетня-гаймана з великими почестями на горішньому степу при Чумацькому шляху поховали. І насипали над ним здорову-здорову могилу, щоб примітно було, де богатир спочиває. Ще й зараз та могила на балчанській землі височіє і називають її Гаймановою, або просто Гайманкою.
-------
1 - Оповідач має на увазі Білозерський лиман.
Повернутися до змісту:
Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Отак і назвали. Як запорожці давали географічні назви.
[ нагору ]