Запорозьке займище
Спрежду Дубовий острів був запорозький, а потім уже цариця Катерина, як розділяла землю, дала одну половину Синельнику, а другу Милорадовичу. На половині Синельника росли осокори та бур’яни, бо там багато піску; на половині Милорадовича, що від Вовнига, був дубовий ліс. Тут такі дуби були, що як не вчотирьох, то й не обіймеш. Плодились тут дикі кози, а по той бік острова, де забори, там стільки плавало бакланів, що було весь Дніпр чорніє...
Як стали рвать каміння в сорокових годах, як стали на порогах гупать порохом, мов з пушок,— де та й птиця дівалась... Бакланів і тепер побачиш, та вже не стільки...
Розказував мій покійний дід, що на Дубовому острові запорожці дуже кохались у бджолах, випасали коней і жили без жінок. Коні у них були як зміяки. І все, було, переганяють їх через річище й назад, щоб уміли добре плавать. Запорожці перепливають було через увесь Дніпр і як пливуть, то тільки й видно голови козацькі і кінські.
За моєї пам’яті жив запорожець Степан Лисий. Йому було більше ста годів. То все було розказує про козаків. На Дубовому острові і по балках жили запорожці та гайдамаки. їх жило тут десятка три. Мені й досі впам’ятку, що було згадують Басараба, Сича, Візира, Бицулю, Орла, Г аркушів, Гайдука, Чуприну, Куксу та інших. їх урочища і тепер єсть.
Як став Свистунов населять Петрівку, то деяких запорожців заманив у слободу, а деякі подалися в Туреччину та в Чор-номорію. Потомство запорожців і тепер єсть у слободі, — і все народ здоровий та заможний.
Дубовий острів великий: на ньому буде десятин двісті або триста, а довжиною — як наша слобода: більше трьох верст. Тепер лісу на половині Милорадовича нема: продав євреям на вугілля. А на половині генеральші Синельнички ще трохи маячить осокорини.
Повернутися до змісту:
Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Отак і назвали. Як запорожці давали географічні назви.
[ нагору ]