Чумацьке плесо
Це діялося ще тоді, коли наші новоселівці 1 чумакували.
Тієї далекої весни Гайчур розлився широко-широко. Раніше ніколи так не розливався. Прибережні гаї стояли у воді. Хвилі погрозливо хлюпали аж під дверима тих хат, що стояли на околиці. Саме в цю тривожну пору збиралися чумаки до Криму. Лаштували вози, запрягали волів, прощалися з ріднею. Прощався і бідний парубок Василь зі своєю нареченою Хри-стею. Він уперше вирушав у чужу сторону.
Гірко плакала дівчина, не хотіла відпускати милого, серцем чула, що буде біда, що більше вона його не побачить. Але хлопець не зважив на умовляння і сльози коханої, хотів заробити чумакуванням трохи грошенят на майбутнє весілля. Тужно подивився він у заплакані Христині очі, ніжно погладив її довгу русу косу та й подався до своєї мажі, бо вже отаман скликав товариство.
Рушила валка — і над гайчурськими водами, над степовими могилами й байраками, над битим дідівським шляхом полилася сумна чумацька пісня. Довго слухала її Христя, довго стояла на краю села, утирала сльози та все махала хустинкою, аж поки не згубила з очей останнього воза й останнього погонича.
Минали дні, тижні, місяці, а чумаки все не верталися в Но-воселівку.
Не було тієї хвилини, щоб Христя не згадувала Василя, не було тієї години, щоб не вибігала вона на шлях виглядати його! Аж ось одного вечора, вже перед заходом сонця, заклу-бочилася курява над степом, заревли воли, чуючи близьку домівку, заскрипіли повні мажі, в’їжджаючи в слободу. Метнулась назустріч чумакам дівчина та... ой лишенько! Що це?! Проходять вони повз неї, скидають шапки, схиляють низько голови, тяжко зітхають і журно поглядають у кінець валки. Глянула Христя й собі туди та й уклякла: Василеві воли йшли без господаря!..
— Де ж Василь, дядечку? — питає дівчина одного чумака.
— Е, небого... Бодай і не казати... Нема твого Василя. Занедужав та й помер у дорозі, сердега...
Як почула це Христя, стиха зойкнула, вхопилася за голову і кинулася з крутого берега в Гайчур. Насилу витягли її люди, хотіли було відкачати, та дарма — не ожила нещасна... З того ото часу й місце, де втопилася через чумака його мила, почали називати Чумацьким Плесом. Уже й річка висохла, уже й верби та очерети виросли на тому місці, а воно все зветься по-старому — Чумацьке Плесо, та й годі.
-------
1 - Жителі села Новоселівки Пологівського р-ну Запорізької обл.
Повернутися до змісту:
Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Отак і назвали. Як запорожці давали географічні назви.
[ нагору ]