Річка Вовча-Кобиланка

Колись дуже давно була кримська війна. Російська цариця воювала з кримцями.

Ось приходять російські війська до річки Вовчої і шукають броду. Ніяк не можуть знайти зручного місця. Аж бачать: понад річкою чабан овець пасе. Вони покликали того чабана до себе і стали його розпитувати, де б їм річку перебрести.

— Якщо переведеш нас, то ми дамо тобі стільки землі, скільки оком захопиш.

Чабан перевів їх. Потім узяв велику білу кобилу, сів на неї, виїхав на могилу, став ногами на кобилу і дивиться навкруг.

— Ото стільки око сягає — все моє! Солдати бачать це та й говорять чабанові:

— Та що це ти?! Ми тобі казали, щоб ти сам вийшов на могилу, а ти взяв кобилу та ще й став на неї і дивишся навкруги.

— Неправда! Ви сказали просто, щоб я піднявся на могилу і дивився кругом: що оком окину, те й моє. А про те, чи сам я мушу зійти на могилу, чи виїхати на коні,— ви ні слова не сказали. Для мене краще було виїхати на кобилі.

З тих пір і прозвали ту могилу Кобиланкою, а по ній і річку Вовчою-Кобиланкою. Так вона в нас і називається річкою Кобиланкою. Кажуть: «Ходімо ловити рибу на Кобиланку». А могила Кобиланка стоїть поблизу села Дебальцевого, на правому березі річки Кобиланки.

Повернутися до змісту: Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Отак і назвали. Як запорожці давали географічні назви.

[ нагору ]