У хвилях Кінської
Давно-давно колись по наших степах кочували ногайці-татари, а верховодив над ними жорстокий, підступний і дуже жадібний хан. Скільки той катюга міст розорив, скільки сіл спалив, скільки людей порізав та пограбував, що й порахувати несила! Коли ж нікуди вже стало нагарбане добро ховати, вирішив він у Крим чи в Туреччину його переправити, подалі від небезпеки та від заздрісних очей своїх мурз.
Одного разу підійшов хан із вірними слугами до верхів’я Кінської, повантажив тихенько золото й срібло на галеру та й подався вниз до Дніпра. Думка в нього була така, щоб непомітно Великий Луг і Січ проскочити. А там уже недалеко й Чорне море — пливи собі, куди хочеш!
Хоч як той грабіжник не крився, а все ж про його намір скоро дізналися запорожці. Дізналися вони, значить, і вирішили відбити в татар людське добро. Влаштували засідку якраз проти Кучугур. Одні в очеретах та в рогозі причаїлись, а інші — на високих та густих вербах, що росли тоді по обох боках Кінської.
Сидять братчики — анічичирк! Ждуть-пождуть, а галера все не показується. Вже й смеркати стало, вже й темна ніч наступила, а хана нема та й нема. Коли це раптом чують: щось хлюпнуло і десь очерет зашелестів. Дивляться — корабель! Повільно-повільно наближається...
Тільки-но порівнялося судно із засідкою, враз як свисне козацький отаман, так хлопці, мов ті груші, на палубу згори попадали. Що тут зчинилося! Крик, зойки, брязкіт, стрілянина... Уже майже всі ординці полягли, коли це хтось із наших гукає:
— Хана, грабіжника проклятого шукайте!
Та не встигли запорожці й оком змигнути, як ураз відкрилася потаємна ляда — і на палубу вискочив вершник! То був хан. Увесь у золоті, і кінь під ним золотий, важкими саквами нав’ючений! Від золота все навколо освітилося. Зачудовані таким дивом, козаки на мить остовпіли. А ханові того тільки й треба було. Пришпорив коня — і шубовсть із ним у воду... Чекали-чекали запорожці, що втікач випірне — та даремно. Поглинула його хвиля навіки!
А золотий скакун, кажуть, не втопився, бо був чарівний. Скинувши з себе втопленика і мішки зі скарбами, він подався по піщаному дну річки аж до Рябка 1. Там же вибрів на берег і майнув у степ. Довго гуляв той жеребець по волі та водив за собою по всій Таврії цілі табуни диких коней. А як перевелися в нашому краю ті коні, то й він десь подівся. Змандрував кудись, а куди — ніхто не знає. Через нього буцімто й річку Кінською назвали.
-------
1 - Рябок — урочище, де р. Кінська перший раз упадала в Дніпро.
Повернутися до змісту:
Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Отак і назвали. Як запорожці давали географічні назви.
[ нагору ]