Кара
На північній околиці міста Василівки, неподалік від залізниці, стоїть старовинний замок. Давно колись у ньому жив поміщик Попов, страшний деспот і великий гульвіса. Землі він мав стільки, що за день добрим конем не обскачеш, а наймитів — тисячі! Багатьох людей цей панюга замучив, багатьох до Сибіру запроторив. Через те й пішла про нього лиха слава по всій губернії.
Кілька разів намірялися селяни провчити Попова, але він щоразу за високі мури ховався. Оточать, було, месники замок і чатують на пана, а він, дивись, днів через два-три з Кримської дороги — як сніг на голову та ще й не сам, а з військом або жандармами.
Невтямки було мужикам, як це їхній мучитель крізь оточення вибирався. Ходили навіть чутки, що Попов із нечистою силою знається. Напустить, казали, ману на повстанську сторожу, а тоді й виїздить непомітно із замку. Насправді ж чаклунством тут і не пахло. Все пояснювалося дуже просто: пан користувався таємним підземним ходом, що вів із замку аж на Лису гору 1.
Довго ніхто не знав про панову таємницю. А одного разу про неї випадково довідався дворовий слуга Іван. Вислідив він Попова, але про своє відкриття до слушного часу нікому не говорив.
Аж ось заворушився народ. Наближалася революція. Горіли поміщицькі економії по всій Таврії. Перелякані на смерть сусіди Попова, такі ж, як і він, кровопивці — пани Тернавсь-кий, Канкрин, Гарнабарський, Писарєв, Стрюков, Бродський та інші,— позбігалися у Василівський замок і сховалися там від народної кари. Та дарма...
Сидять пани у великій залі, раду радять. Коли це вбігає до них Іван та як закричить:
— Ой, утікайте, панове, бо мужики вже в замку!
Наробив слуга переполоху, а сам узяв та й сховався у сусідньому покої. Але так сховався, щоб видно було, що пани робитимуть. А вони всі посхоплювалися — і хутенько один за одним зникли за маленькими дверцятами. Подався тоді Іван до наймитів, з якими був у змові, та й каже:
— Полізли, прокляті! Біжіть на Лису гору та отам-то й отам-то заваліть вихід, а я вже сам тутечки впораюсь...
Завалили наймити і слуга таємний хід з обох кінців, а тоді скликали народ, розповіли про все і давай гуляти на волі. Велика радість прийшла в наш край, а панам — погибель.
Довго після того було чути під Лисою горою якийсь гуркіт. Одні казали, що то пани там між собою б’ються, а інші, що то чорти їх під землею мордують. І з того часу стали люди обходити Лису гору десятою дорогою... Та й тепер ще туди мало хто потикається... А як найде коли гроза, то все чомусь по тій горі, панській могилі, блискавкою б’є. Одним словом, прокляте місце!
-------
1 - Лиса гора височить кілометрів за два на північний захід від м. Василівки на березі Каховського водоймища.

[ нагору ]