Чарівна скриня
Був собі убогий чоловік та жінка, і було в них двоє дітей: синок маленький і дочка Палазя.
Пішов чоловік на заробітки, а жінку з дітьми дома кинув. І до того вони дожились, що вже і їсти нічого. Спекла жінка з останнього борошна два коржі — то і всього.
От сидять вони раз увечері, а щось як загуде, як зашумить повз хату; а тому хлопчикові і випало на толок вийти подивиться. Вийшов, дивиться — стоїть скриня повна грошей, і свічечка горить. Набрав він грошей в запіл, уніс в хату, а там і вдруге пішов.
— Що ти там робиш? — питає мати.
— Та там, мамо, надворі скриня з грішми. Так я оце набрав та ще піду.
Вийшла жінка з хати. Як побачила ту скриню — зрозуміла все та тільки нахилилася брати, а скриня її зачепила та так крізь землю й загула.
Плаче той хлопчик, сидячи в хаті. Матері нема, а Палазі нічого їсти. От прокинулася Палазя:
— Чого ти, братику, плачеш?
— Та матері нема дома...
— А дай мені їсти!
Одломив він шматок коржа, дав їй. Сидить і знову плаче. Аж іде в хату дід, такий старець!
— Дай мені,— каже,— хлопчику, хліба!
— Чого ж я вам дам? У мене тільки і є що два коржі, а матері дома нема.
— Дай хліба, я тобі матір найду. Хлопчик узяв і дав.
Тільки-но прийшов вечір — як загуде, як зашумить. Хлопчик вийшов із хати — аж стоїть скриня, а біля скрині мати.
— Ідіть, мамо, в хату.
Вона пішла в хату, а він давай ті гроші носити, аж поки всі переносив.
— Я,— каже, — мамо, й оту свічечку внесу. Вніс і свічечку.
— Я,— каже, — мамо, й оту скриню втягну.
— Та не треба, синку!
— Ну, то я, мамо, в свою скриню гроші поскладаю, а в ту, що надворі, — сорочки.
Переклав усе та й живуть собі. Ото його щастя, бо, крім нього, ніхто, навіть мати, не міг скарб узяти.
Повернутися до змісту:
Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Заклятий скарб.
[ нагору ]