Палій і Мазепа
Семен Палій був запорозький лицар, великий вояка та великий знаюка. На війні його не брала ніяка куля. Ворожі кулі, було, всю одежу йому проб’ють, а він хоч би тобі що: стоїть, мовбито й не на нього! Витягне з одежі кулю та й кине її геть від себе. Тільки саме п’ятенце зостанеться на одежі. Бив він і ляхів, і турок, і Крим повоював. А жив так: поживе-поживе, пристариться, а потім зразу глядь! — став знову молодий. Як той місяць: місяць старий і Палій старий, місяць молодий і Палій молодий. І то вже йому так од Бога: Бог небесний дав йому так, а не те, щоб там од яких чар.
Тоді саме, коли жив Семен Палій, за гетьмана правив Іван Мазепа. Так Палій тягнув руку за народ, а Мазепа — за панів. І повстала між ними через те велика ворожнеча. І почав Мазепа гребти на Палія, щоб звести його з світу та з блеску зжити. Так ніде й ніяк його не спобіжить. Ну, тільки Мазепа був дуже лукавий чоловік і наніс на Палія царю Петрові такого, начебто він — зрадник царському величеству; і тоді цар наказав схопити Палія та й скарати його на смерть. От як схопили Палія, то він і каже:
— Ви не губіте мене, а краще замуруйте в стовп на сім год, а через сім год, коли вам спадеться лихо, я стану вам у пригоді.
То його й послухали, й замурували в стовп.
От через шість год на сьомий у руського царя та повстала війна з шведським. До шведа пристався й Мазепа. Він був хрещеник царя, та зрадив йому. Довоювався цар, що ось швидко буде йому й край. Що тут у світі робити? Тут цареві й нагадали про великого запорозького вояка, Семена Палія, який казав, що через сім год він у пригоді стане своїм людям.
— Де ж він, той Семен Палій?
Почав цар питати про нього: так по одному, та по другому, та по третьому чоловікові цар і допитавсь, що він єсть замурований у стовпі. Побігли шукали той стовп. Довго питали і таки найшли. Витягли з того стовпа Палія, а на ньому лепу на цілий аршин, а брови так йому одросли, що треба було трійчаткивила, щоб підняти їх уверх.
Ну, ото витягли його з того стовпа, обчупарили як слід, а він після того й каже:
— Дайте ж мені тепер три дні відпочити.
Дали йому три дні відпочити, а потім наділи на нього одежу, таку, що цар дав, нагодували, підсилили горілкою, дали доброго коня, то він як сів на того коня, то так одразу й загув на війну.
А швед та Мазепа так уже напосілись на царя, що йому вже й дихать ніяк. І випрохавсь він у шведа тільки на три дні.
— Ну що ж,— каже Мазепа шведові, — хортуна війни в наших руках. Три дні не пошкодить нам. Нас ніхто в світі не може здоліти. Міг би подоліти тільки один Семен Палій, так його вже давно й на світі нема.
Ото сидить Мазепа в своєму шатрі та так і потішає шведа. Тут якраз кухар приніс Мазепі обід у мисках. Коли це де не взялась куля та прямо в миску: «дззз! дззз! ». Кухар так увесь і затрусивсь і посуд увесь із рук випустив.
— Що це таке? Що воно? Це вже схоже на Палія,— каже Мазепа.
І справді, то вже Палій! Він уже устиг добігти до шведа та й дав про себе звістку. Тут же він поробив шведові увесь порох його пилом, на все військо вороже напустив великий туман, а потім того вивів вгору три високі огненні стовпи і нагнав на шведа та на Мазепу такий страх, що вони покинули все своє добро та давай швидше тікать. За ними вслід цар. Побив у прах всіх шведів, а Мазепу після того велів заклясти, щоб ніхто ймення його не згадував. Семена Палія цар хотів обдарувати великими дарами, та він не схотів того, а пішов кудись у пустиню та там і вмер пустельником.
Повернутися до змісту: Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Славні лицарі.
[ нагору ]