Його жахались вороги
Як був кошовим Сірко, то татарва жахалась його, як те гайвороння... Було, тікають, кляті,— і коні погублять. А запорожцям того й треба: займуть табун, та й гайда через Дніпро...
Після смерті Сірка запорожців, кажуть, довго боялись ляхи і бусурмани. Б’ються, було, козаки і праву руку його поперед війська везуть: де рука, там і удача.
Кажуть, у Сірка на хресті був напис: «Хто буде сім років проти Великодня виносить по три заполи землі на мою могилу, той буде мати таку силу, як я, і буде знати стільки, як і я».
Покійний дід Михайло Нелипа розказував, що, як носив землю проти Великодня, то йому спершу показалось, мов щось гуде; вдруге — зібралось стільки війська Запорозького, що аж земля стогне; втретє — барабани б’ють, з гармат палять, козацькі шапки червоніють, як мак... Він злякався, кинув носить землю і подався в хату.
Носив землю проти Великодня і. старий капулівський дід Матрапас (Димниченко), так і той казав, що страшно.
— Що стану,— каже, — п’ястись на могилу, то воно тебе так і штовхає назад... Раз,— каже, — упав навзнач та й язика прикусив... З того часу і зарікся ходить на могилу.
Повернутися до змісту: Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Славні лицарі.
[ нагору ]