Прощай, батьку Великий Луже!

Від слободи Кушугумівки аж до Сухої балки потяглась Шпиль-гора.

Розказували старі люди, що, як задумав Потьомка зігнати запорожців, вислав генерала з військом на Шпиль-гору і давай подихати з холостих гармат у Кучугури. Там, кажуть, був їхній стан.

Запорожці посідлали коней, і всі сорок тисяч вискочили з Великого Лугу. Кожна тисяча стала осібно, а попереду ватаги так і заграли кіньми.

Генерал обвів військо очима й каже:

— Ну, братчики, збирайте своє добро та виходьте на Дністрові лимани, бо тут будуть селиться слободи.

Повісили запорожці голови та й подалися до куренів.

— Бодай, — кажуть,— Потьомко, твої діти стільки заслужили, як ми у тебе!

Запорожці, кажуть, як виходили з Великого Лугу, то прощались:

— Прощай, батьку Великий Луже! Не звели ми тебе, не зведе ніхто, поки світ сонця!

Так думали запорожці, та не по-їхньому вийшло...

Повернутися до змісту: Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Великий Луг - батько.

[ нагору ]