Де ховалися від панської неволі
За запорожців плавню звали Великим Лугом, а як пішла земля в поділ, про Великий Луг і забули... Згадують тільки старі люди.
У плавнях пана Попова є городище, котре зветься Велике, а на п’ять верст далі, в плавнях пана Бродського, — Мале. На обох городищах жили колись турки, а потім запорожці, бо й досі в землі находять багато людських черепів і кісток.
До великої води, в 1845 році, Велике городище було довге й широке, а тепер його й четвертої частини немає: знесло водою. Щороку, як прибуває вода весною, воно стоїть, мов острів. Тут люди знаходили черепки з посуду, маленькі горщечки, а років двадцять тому назад один чоловік викопав невеличку мідну вазу. Викопав та й продав шинкареві. Находили тут і гроші срібні, тоненькі та довгі...
В тридцятих роках 1 коло Великого городища і в плавнях пана Матлаша жило багато панських утікачів. Тоді люди тікали від лютих панів, а найбільше від лютих прикажчиків, котрі знущалися з них. Тікали по одному, тікали й сімействами.
Тут були лози, очерета, терни несходимі, а в таких пущах були їх курені й землянки. Втікачі й усяка бурлачня жили тут літо й зиму. Як випаде було холодна зима, то баби з дітьми і просяться до людей в слободу, а мужики так і пропадали надворі. Розведуть було вогонь біля куреня та й гріються день і ніч.
Тут утікачі жили, тут діти родилися і одружувались. В слободу не показувались: боялись. Був у них і свій піп, із утікачів. Було, як женить хто сина або віддає заміж дочку, то й кличуть того попа. Він обведе молодих кругом дуба тричі, проспіває «Отче наш» — от і все вінчання.
Поміж утікачами багато було шевців, пряль. Із слобід носили шити кожухи, свитки, чоботи. Шили добре й дешево. Добрі були й косарі та молотники з них. Інші втікачі тут і вік свій зжили. Вони були звичайними людьми, жили тихенько і шкоди або розбою не робили. Жили вбого, хліб брали в людей на відробіток або міняли за рибу.
Ото так жили люди до волі.
- - - - - - -
1 Оповідач має на увазі тридцяті роки минулого, 19-го століття.

[ нагору ]