Це діялось проти неділі
Перед руйнуванням Січі кошовий Калниш збирався на богомілля в Київ. А перед тим у Січі стали вить собаки; виють та й виють, виють та й виють щоночі! А далі як підняли пугачі: пугу та й пугу! пугу та й пугу! Пугукали вони і в капулівських плавнях, і в Великому Лузі. Сумно стало козакам...
Раз у неділю пішов Калниш у церкву, а за ним слідком невеличке щеня.
— Ой, не перед добром, братця, собака в церкву вскочила,— обізвались козаки.
Стали виганять собачку — нічого не зроблять: куди кошовий, туди і вона. Не вистояв кошовий обідні, пішов додому.
Через стільки там днів де не взялось московське військо. Така сила, така сила, що й оком не скинеш!
У плавнях, на гряді, жив козак Васюра. От зібрав він запорожців і каже:
— Не сумуйте, братця, і не шкодуйте пороху! Сказавши це, осідлав коня і подався до кошового. Прибіг,
ускочив на поріг і співає:
Дозволь, батьку отамане,
Нам на башти стати;
Москаль стане із мечами,
А ми з палашами.
Не виб’ємо палашами —
Виб’ємо кулаками.
Нехай слава не поляже
Проміж козаками!
Калниш йому одспівує:
Не дозволю, милі браття,
Вам на башти стати,
Бо одна кров християнська, —
Гріх нам проливати.
Васюра знов на коня та й до куреня...
Настала ніч. Зібрались запорожці і давай готувати дуби та каюки, давай переганять їх з Підпільної в Павлюк і ховати в очеретах. Управилися з дубами, а потім взяли і запалили міст на Підпільній.
Це діялось проти неділі.
Стало світать. Приїхав до них піп та й каже:
— Не змагайтесь, хлопці, з москалем, бо його не звоюєте, а тільки роздратуєте! Збирайтесь краще до церкви та помолимось від напасті святій Покрові.
Хто послухав — пішов, а більше осталось у плавнях конопатить дуби.
Недовго і молились козаки. Вернулись.
— А що,— кажуть, — братця, знаєте, де кошовий?
— А де?
— У москаля в залізах!
— А писарі, судді?
— І ті там... На Січ нашу уже понаводив москаль горлаті пушки...
Запорожці тоді посідали на дуби і махнули Дніпром під турка. Недовго думав і москаль: пооббирав церкви, забрав усе, що було, і давай зганять звідси козаків, давай межувати землю вельможам.
Після того як скасовано Січ, у капулівських плавнях оставались запорозькі діди — Усатий і характерник Занудько. Усатий жив в урочищі Панидине, у нього був один тільки довгий вус, і коня кував назад підковами. Занудько жив на річці Темній і плодив бджолу. Довго ці й інші жили тут діди, а од них повелись і козацькі пісні, і балачка про запорозький уряд.
Запорожці жили не так, як ми: хліба у них не поводилось, а варили саламаху з борошна і їли з медом або з салом. У піст не погибали: риба і тузлук у кожного були невиводно.
Багато ще, кажуть, жило запорожців на Нетригуз-річці, на Шахівці, Темних Водах 1 і скрізь на грядах. Тільки забув їм прозвища.
У Капулівці, на Скарбній, стояли, кажуть, запорозькі кораблі. Як тікали запорожці під турка, то багато, кажуть, сховали казни і гармат у Скарбній. Гроші, кажуть, замулили в річку в мідних казанах,— і будуть вони лежать, поки світ сонця.
-------
1 Оповідач називає урочиїца у Великому Лузі.

[ нагору ]