Здаватись не будемо
Спочатку запорожці звались киями, і не тут жили, а десь у лісах, під Києвом. Киями звались од того, що ходили в походи з кийками.
Якийсь, кажуть, князь Амлин, чи що, став набирать їх у своє військо і сказав:
— Як поможете мені завоювать турка, дам вам степи, балки, байраки й увесь Низ Дніпра. Будете жить вільно.
Зібрались вони всі, скільки було, і звоювали турка. Амлин тоді дав їм Дніпро і степ нижче порогів, і стали вони запорожцями. Було в них сорок куренів і сорок тисяч війська. Та Катерина зігнала і віддала землю німцям...
Амлин той, як давав землю, то казав:
— Буде вона ваша, поки світ сонця! А Катерина уже не те сказала.
— Дайте, — каже, — бумагу, що це ваша земля. Вони тоді сюди, туди — бумаги нема!
Як стало царське військо проти запорожців, а характерники й вийшли.
— Ну,— кажуть, — здаваться не будемо. Бийте! Москалі — за рушниці, цілять у них, а рушниці клац! клац!
клац! — і не палять. Глянули — аж порох мокрий...
— Ну,— кажуть, — вас, мабуть, і чортяка не звоює! Характерники зовсім не хотіли здаватися Катерині, та інші
козаки сказали:
— Ні, братця, у нас є батьки й діти: москаль їх виріже... Взяли та й здалися.
Повернутися до змісту: Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Ой, Січ - мати.
[ нагору ]