Як запорожець провідував жінку
Запорожці жили не по-божому, а по-бурлацькому. Тоді так було: хто вирвався звідки, то все біжить у Запорожжя. Козаки всякого приймали, — тільки признавайся, чи є жінка, чи нема.
От приїхав раз до них жонатий чоловік, — городовик 1, — та й проситься, щоб прийняли його до Січі.
— А жонатий ти, чоловіче?
— Ні, не жонатий!..
— Ну, записуйся в курінь. Записався він. Живе. Прийшла велика п’ятниця.
— А візьми, хлопче, каюк та поїдь повикидай ятери з озер та з річок, бо в страсну п’ятницю рибу гріх тримати в запру-дах, — сказали йому.
Поїхав той городовик рибу звільняти. Ждать-пождать — його нема. А в нього була жінка. Та жінка не проста, а чарівниця. То вона його і смикнула аж у городи.
Тоді січовики до кошового:
— Так-то й так-то, батьку. Отакого-то козака нема. Кошовий подививсь, куди там треба, та й каже:
— Е, дуже далеко тепер він од нас! Верст, може, за триста... Потягла його до себе жінка... Ну, добре ж хоч те, що він поплив у каюці. Хоч і потягла, то невелика ще біда, а якби пішов пішки, то вона б тягла його до себе на голому заду... Ну, дарма! Він як розговіється, то назад прийде на Богородицю.
Коли це так: на Богородицю іде він у Січ. Зараз же до кошового — і повинивсь.
— Я ж вам казав, єретичні сини, признавайтесь, чи у вас є жінки, чи нема!.. Дурний, що не признався. Я зробив би так, що не ти до неї, а вона до тебе б їхала! Та ще чим?! Тим, чим сидить!
— Прости, батьку, моїй жінці! Ось вона за те прислала тобі сорочку з тонкого полотна на гостинець.
Кошовий узяв ту сорочку, розіп’яв над багаттям, дививсь-дививсь та й каже:
— Ні, чаклунства ніякого нема, — та й надів.— Ну, спасибі ж твоїй жінці за гостинець!
-------
1 Городовиками козаки називали вихідців із міст і містечок тодішньої України.
Повернутися до змісту: Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Ой, Січ - мати.
[ нагору ]