Страви і напої запорозькі
Запорожці їли рибу, м’ясне, овочі. їли всячину. Голодом себе не морили. Уб’ють звіра, рибу зловлять, — поставлять ятері, запустять невід,— от їм і є на обід, та на цілий курінь, бо риби скрізь багацько було...
їли ласо, всячину вживали, тільки що хліба печеного мало було. За все тетеря одвічала. Як що — так зараз і за тетерю! Це тісто таке, тільки ріденьке, розведене водою. Спершу воно кисне в них, кисне довго, а потім як уже загусне, то тоді вже можна його й уживати.
Як захотів їсти запорожець, то зараз казан на кабицю, у казан води, у воду тетері, а в тетерю, як схоче, трохи пшона та й варить. Наварив, бере ложку і їсть. А як схоче який до тетері ще рибки, то зараз на каюк, — а каюки у всякого були, такі ж, як і тепер, — до річки. Наловив собі чи вудкою, чи ятером риби, раків — і до куреня, зараз у казан та й варить...
Страву любили козаки запивати горілкою, настоянкою. Горілка завжди була готова у них. Поїдуть у город, наберуть цілі бочки та й понавозять додому. А то й дома робили настоянки, тільки бочки з городів привозили. У них були й пивоварні, своє пиво було. Вони вміли й ситу з медом робити. А то ще краще — варена. Це вже робилось із ізюму, інжиру, винограду. Все сушене наливалося горілкою та й парилось на вогні. А то було й таке, як начебто чай: то вже настій із трави калмицької та овечого молока. До нього давався ще й хліб, намазаний маслом.
Їли більше з корит, бо мисок не любили: блощицями, кажуть, смердять. Череп’я того теж не любили. Посуд був усе мідний або чавунний: казани, каструльки — ото їх саме, а черепки брали в Туреччині. Вони в них гроші та всяке добро ховали. Сковородою накриє або залізячкою якою-небудь та й закопає в землю.
Були у запорожців і коряки: більш вербові, добре вистругані, такі, що аж вилискуються. Були ложки: дерев’яні і такі, як тепер у панів. Були баклаги і штофи.
Малюнок: "Запорожці біля корчми" (1917)

[ нагору ]