Нерідний син кошового Чалого
Сава був нерідний син кошового Чалого: його найшли козаки в степу, а Чалий тільки вигодував його в Січі.
Як дійшов Сава великого розуму, взяв та й передався ляхам. Став тоді жити в Польщі, став гайдамачити. Оце набере ляхів та й веде грабувати запорозькі церкви. Мало йому було цього — став він ловити запорожців у їхній землі, став кувати в кайдани та знущаться... Горе було від нього!
Оце піймає козака, розіпне руки і кілок ув’яже. Стоїть він, мов розіп’ятий на хресті. Потім зніме шкіру з голови, підніме її за чуприну вгору та й каже:
— От шапка, так шапка! Ану, надінь, козаче!.. Закотить шкіру на ногах, на руках та й знову:
— Оце тобі і червоні сап’яни, і рукавиці! Іди гуляй... Пустить козака в степ, то він стече кров’ю і богові душу
віддасть. Отака воно мода була колись у всій лядській землі...
Старий Чалий був знахар великий, боялися його й запорожці, а потім таки не втерпіли.
— Доки,— кажуть, — єретичний сину, ми будемо терпіти муки від твого Савки?!— Та за груди його...
А він як крикне на запорожців:
— Хіба ж нема проміж вами вдатних молодців? Ось Гнатко Голий і обізвався.
— Я, — каже,— піймав би Савку, так ні в що гаразд одягтись. (А Гнатко під той час усю одежу промантачив у корчмі).
Дали йому найкращу одежу, коня і зброю. Гнатко-братко підмовив Кравчину та ще десятків три козаків і давай збиратись. Посідлали коней, понасипали своєї землі в сап’яни, а коням понабивали її під копита, пообтикалися терном і подалися.
Чи довго вже їхали, чи ні — набігли на корчму в лісі. Глянули — аж у дворі коней осідланих видимо і невидимо, а в корчмі ляхи пиячать.
— Що ж будемо робити? — каже Кравчина.— їх до лихої години, а нас мало...
— Що робити? — каже Гнатко.— Ріжте мерщій поводи та женіть коней в Січ!
Козаки погнали коней, а Гнатко з Кравчиною — до вікон та з пістолів: бух! бух! бух! Ляшки-панки й собі за рушниці, вискочили та клац! клац! клац! — аж вони замовлені!..
Як повтікали ляшки, запорожці тоді випили по корячку горілки і гайда далі.
Сава на той час вернувся від тестя додому. Приїхав до двору та й питає:
— Чи все гаразд дома?
Ворожка, що бабувала 1 у його жінки, й одвічає йому:
— Та все гаразд, пане Савко. Тільки за одне страшно: виглядають гайдамаки із-за гори часто.
— А далеко, бабо, звідси?
— Та цур їм! У своїй землі, за лісом.
Бабі й невдогад, що їй очі відведено: та земля була в сап’янах та під копитами, а ліс — у козаків за сідлами.
Не встиг Сава вскочити в хату — аж ось уже й Гнатко з Кравчиною на порозі! Взяли його і підняли на списи.
У пісні співають, що Сава посилав хлопця за медом-горілкою. Це він хотів, щоб йому принесли пістолі та спис, але хлопець не догадався.
Гнатко з Кравчиною заговорювали рушниці, і їх ні куля, ні шабля не брала.
-------
1 Бабувати — приймати роди.
Повернутися до змісту: Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Ой, Січ - мати.
[ нагору ]