Покарання зрадника
Колись, кажуть, жив у Січі старий козак Чалий, зроду не жонатий. Раз їхав він і найшов хлоп’я. Воно блудило по степу. Оце й буде той самий Сава. Чалий взяв його за сина.
Другий раз, саме в жнива, Чалий найшов другого хлопчика, голого, як мати народила. Звали його Гнатком. Сава, кажуть, був задерикуватий, а Гнатко смирний і покірний. Як повиростали хлопці, то стали обидва козакувати в Запорожжі.
От Савка чи довго козакував, чи ні, а тільки взяв і передався ляхам. Там він оженився і зробив собі хату в таких пущах, що мало хто і знав. Набрав він собі шайку ляхів і давай їздити в Запорожжя грабувать церкви. З запорожцями вони теж обходились не гаразд: оце піймають скількох там козаків і давай з живих шкіри драть.
Кошовий тоді кликнув Гнатка Голого (це його в Січі прозвали) і каже:
— Ну, Голенький, знаєш ти норови Сави. Піймай його, розсякого-такого сина, та привези в Січ.
— Чи піймать, то й піймать єретичного сина, а тільки дай мені характерників,— відповідає Голий кошовому.
Той дав. До схід сонця понасипали вони своєї землі в чоботи, повтикали за сідла терну і поїхали.
Ой, був Сава в Немирові в ляха на обіді,
Та не знав він і не відав об своїй гіркій біді.
Приїхав додому, а в нього була молода жінка Машка і баба-ворожка на прозвище Наталочка-куховарочка. Сава до ворожки і каже:
— Ану, кинь на карти: щось мені сни погані сняться. Та кинула й каже:
— Сподівайся гайдамаків!
— А де ж вони тепер?
— Ще в своїй землі.
— Нічого, — каже, — не боюся я їх.
Кинувся Сава листи писать у Немирів, щоб збиралось військо, а Наталочка-куховарочка сіла колихать дитину і співа:
Ой, ну, люлі, ой, ну, люлі, ой, ну, люлі, спати,
Бо наїдуть гайдамаки до нашої хати;
Ой, ну, люлі, ой, ну, люлі, засни, малий блазне,
Через тебе, малий блазне, вся худоба брязне.
— Що ти, бабусю, кажеш? — пита Сава.
— Та це,— каже,— приспівую, щоб спало. Він знову:
— Кинь, бабусю, ще на карти, бо мені наче сумно. Кинула вона вдруге.
— Біжать,— каже,— гайдамаки ще й досі в своїй землі та за лісами.
Тільки що це сказала, аж ось Гнатко з козаками в двері:
— Здоров, здоров, пане Саво, здоров тобі в хату,
Здалека ти гостей маєш. Чим будеш вітати?
— А чим же вас, милі братці, буду я вітати?
Ой, дав мені Господь сина — буду в куми брати.
— Та було б тобі, пане Саво, тоді в куми брати,
А як ходив ти до Гарду церкви руйнувати.—
Як підняли пана Саву на три списи вгору
Та вдарили об поміст, облився він кров’ю.
Прив’язали тоді пана Саву коневі на спину і повезли до кошового.
Повернутися до змісту: Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Ой, Січ - мати.
[ нагору ]