Як запорожці прізвища давали
Наші запорожці були народ веселий, сказано — вільний: любили і жарти, і сміхи, ледве було підстережуть що-небудь особливе в чоловіку або той що-небудь таке зробить не до шпети, то зараз йому і прізвище прикладуть. Спалить курінь — от він вже й Палій; непроворний — Черепаха; малого на сміх прозвуть — Махина, а здоровенного — Малюта.
І мене прозвали Коржем от з чого: раз повертався з товаришами з Нових Кодаків у кіш; проїжджаючи біля могили Чортомлик, недалечко від коша, де теперечки Покровська слобода, схотілося нам з неї глянуть на кіш. От ми й зійшли по протоптаній стежці на самий верх, а могила була дуже висока і крута. Наглядівшись, стали сходить по стежці, а я змолоду був дуже швидкий — і метнувся навпростець; як посковзнусь — трава, бач, присохла, так слизька — та так як прослався, зверху аж до самого низу скотився боком, мов той корж: от мене товариші і прозвали Коржем.
Приїхавши, розказали козакам і хрещеному батькові, так він і каже:
— Та нехай буде й Корж. Що ти будеш, сину, робить, коли тут така поведенція? Терпи, хлопче,— будеш козаком, а з козака зробишся й отаманом: з посміху люди бувають!
Повернутися до змісту: Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Ой, Січ - мати.
[ нагору ]