Хто обсадив Січ лісом
Жив у Капулівці чоловік на ймення Грицько Горбатий. Багатир був такий, що страх один! Та й недаром: йому чорти гроші возили. Люди бачили тих чортів.
Оце, кажуть, устанеш було ранком та й ідеш повз річки та плавні за кіньми, а чорти вже й їдуть: два запряжені у візок,
а третій — гидкий-прегидкий, горбатий, увесь обідраний, з підбитим оком — сидить на передку та поганяє тих двох. А ті, бідолахи, аж у три погибелі згинаються та везуть, худі такі, що аж ребра у них повилазили. Оце порівняється з ними який-небудь чоловік та й каже:
— Здорові були!
— Здоров! — відповідають чорти.
їм не казали «помагай, боже!», бо того чорти не люблять, а тільки — «здорові були!» — та й годі.
— А кому везете золото?
— Та тому клятому синові, Грицьку Горбатому! Ніяк не настачимо...
— Ну, везіть, везіть, якщо не настачите...
То вони й попруть прямо в двір до Горбатого. А той вийде до них, полічить золото, висипле його в скриню, а тоді вже кличе чортів у хату обідати. А люди його того й не бачать. Та оце наварять Грицькові казанище борщу, — відер десять, а то й більш, — та й дивляться, як то він те все поїсть. А й гадки нема, що коло Грицька три чорти. Тільки-но наллють ^борщу в казан, — а його вже й не стало: хап! хап! хап! Так усе й похапають.
— А що, нахрьокались борщу? — питає Грицько.
— Нахрьокались!
— Ну, тепер знову за роботу!..
Та так вони, бідолахи, робили йому, може, років з двадцять, коли не більше, а потім уже якось і питають:
— Доки ж ми тобі возитимем, Грицьку, те золото?
— Аж поки не обсадите всю Січ молодняком та поки не засиплете землею оту яму, що за Січчю! Чули?..
— Чули!
В ту ж ніч як заходилися чорти, як заходилися, та так усю Січ і обсадили молодняком: де осокорами, де вербою, а де шовковицею. А від ями, що була за Січчю, й сліду не лишили: всю землею завалили.
От із тих пір Січ і обросла лісом. Із тих пір і вода їй нічого не зробить, а то десь давно б уже рознесло.
Повернутися до змісту: Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Ой, Січ - мати.
[ нагору ]