Запорожці в урочищі Сагайдачному
Любо було глянуть, як наїдуть запорожці в Сагайдачне! 1 Народ все широкоплечий, вусатий, бравий... Голови голили. Тоді ще мода була носить чуприну, то оце в кого довга — візьме й обмота кругом вуха.
Жупани, пояси, шапки, сап’яни на них були дорогі. По боках і позад сідла у кожного пістолі, шабля. А на конях як їздять!.. Оце, було, зіскоче, пригнеться і летить, як муха.
Коней у них дуже гладких, важких не було, а так — саме в тілі. А що, було, за швидкі, що за меткі, — так кат його батька зна! Було, звіра там якого накине оком — ото вже й його: чи кабана дикого, чи сайгака, — везе в тороках...
Дорогою їдуть — як мак цвіте: і синіє, і зеленіє, і червоніє. Попереду ватажок, а за ним джура, козаки. Коні добре знали козацький норов. Було, ідуть тихо, потім виграють підтюпцем, а далі як залопотять! Пішла курява степом...
Часто запорожці билися з татарвою. Хитре бісове кодло... Посідають, було, на низеньких коників і біжать комишами. Тоді комиші були вище чоловіка з конем. Ну, і запорожця, було, чорт не проведе: носом чує татарюгу, зна по птицях, по звіру... Тоді, було, з якого краю сполохана птиця або звір, з того й біди жди...
-------
1 С а г а й д а ч н е — урочиїце на лівому березі Дніпра, проти верхньої частини о. Хортиці.
Повернутися до змісту: Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Ой, Січ - мати.
[ нагору ]