Перші запорожці біля Капулівки і писар Попович
Колись давно, дуже давно, ще й дідів наших у Капулівці не було, понаходили в ці краї, звідки — ніхто не знає, здоровенні люди, в косовий сажень. Лицарі, чи що... От, як понаходили, та й стали шукати собі місця, де б їм оселиться.
З ними прийшов і писар, на прізвище Попович, дуже розумний і письменний, та ще й великий з нього був характерник. Знав він, що було на світі, що й буде, бо мав при собі таку книжку: що кого не спіткало б на світі, яка б кому доля не трапилась, то все воно було в тій книжці записано.
От ці лицарі, чи козаки, зібрали громаду і на раді, обравши собі кошового отамана, запитали писаря Поповича:
— На якім місці нам селиться і чи надовго? А писар глянув у книжку та й каже:
— Селіться кошем на Чортомлику на всі двісті літ.
Як сказав писар, так воно й сталось. Сиділи вони біля Чор-томлика, поки не пішли з тим Мазепою під шведа.
Писар Попович і тоді був ще живий, бо був же характерник. Було щодесять літ хтозна-куди пропадав, а там через місяць і прийде — такий гладкий і помолодшає. Стануть його козаки розпитувати, куди ходив, де був, то він їм і каже:
— Ходив напитись живущої води.
Ото як пішли козаки під шведа, то без них і зруйнували кіш на Чортомлику.
От запорожці знов питають писаря, де їм ставити кіш.
— Ставте,— каже писар, — у Крейдяній балці біля Кам’янки, тільки не дуже коштовно будуйтесь, бо недовго там наси-дитесь.
Так воно й сталось: пішли запорожці до турчина і провештались у нього літ з двадцять, як написано було у писаря в книжці. Та вже як стали копать лінію на запорозьких вольно-стях-землях, писар Попович і заявив, що вони знов підуть уверх по Дніпру і стануть кошем біля ріки Підпільної і тамечки будуть сидіти сорок літ; а далі зруйнують кіш, і вже не буде ні війська, ні козацтва. Так сказав:
— Коли не буде ні війська, ні козацтва, то й я не хочу по світі блукати. Буде кому і без мене писарювати, бо наплодиться тих писарчуків досточортів!
Взяв та й умер.
Все сталось, як писар Попович казав: зруйнували кіш, нема ні війська, ні козацтва, нема й таких уже людей, які колись були!
Повернутися до змісту: Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Ой, Січ - мати.
[ нагору ]