Про матір-зозулю і мачуху-відьму
Жили в одному селі чоловік і жінка. І було в них двоє дітей - Гаврилко та Данилко. Одного разу пішла їхня мати на річку прати, а до неї підкралася відьма, прив’язала їй до шиї камінь важкий і штовхнула в річку, а сама прийшла до батька двох хлопчиків та й незабаром стала його дружиною.
Не злюбила мачуха Гаврилка й Данилка, їсти їм не давала, тяжко працювати заставляла, а потім вирішила їх із світу звести. Порізала хлопчиків уночі, позав’язувала їм шиї шовковими хустками, поклала на лаві і сказала чоловікові, що вони померли.
Прийшли люди на похорон. Батько плаче, руки ломить. Почула цей плач його перша дружина, - утоплена, - вийшла з води, перетворилася на зозулю, прилетіла до рідного віконця і стала кувати:
- Ку-ку, ку-ку, мій Гаврилку! Ку-ку, ку-ку, мій Данилку! Чи я ж вам не казала, що чужа мати вас не злюбить і з світу згубить?!
Як почула це мачуха, вибігла з хати і прогнала зозулю, а та знову прилетіла і кує. Та отак кілька раз. Тоді мачуха до чоловіка:
- Прожени ще ти оту зозулю! А батько відповів:
- Нехай кує. Побачимо, що з того вийде.
Як винесли хлопчиків із хати, щоб на кладовище провадити, то зозуля так над ними кувала, що аж об труни билась. А потім облетіла тричі навколо трун і стала матір’ю хлопчиків. Почала вона плакати і приказувати, за що ж це їх такими маленькими погубили... А люди тоді схопили злу мачуху-відьму, прив’язали косами до кінського хвоста і пустили коня в чисте поле. І кінь розніс її так, що й кісток не позбирати!
Повернутися до змісту: Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Із прадавніх криниць.
[ нагору ]