Ластівки й зозуля
Жила в одному селі вдова. І була в неї дочка, красива-красива! Одного разу пішла та дочка до ставка скупатися. Роздяглася, поклала одяг на березі і почала плавати. А як вийшла з води, дивиться - немає одягу. Аж бачить: той одяг вуж накрив і лежить на ньому. Почала дівчина прохати вужа, щоб оддав одяг, а він каже:
- Як будеш моєю дружиною, тоді віддам.
Дівчина й погодилася. Він оддав одяг, а сам поліз у воду... Одного разу в хату вдови заходить гарний парубок та й звертається до вдовиної дочки.
- Ти не забула, що мені обіцяла?
- Ні,- відповіла дівчина.
Узяв парубок дівчину за руку та й пішли вони до ставка, де жив цей парубок, бо він був Михайлом Проклятим, оберніним на вужа.
Цілий рік не приходила дівчина додому. Народилася в неї вже й дитина. А як минув рік, прийшла вона з чоловіком і дитиною до матері в гості.
Плаче мати та просить, щоб розказала дочка, де вона живе. А дочка не каже.
Погостювавши, пішла дочка знову од матері. А через рік приходить уже з двома дітками - дочками, - але без чоловіка. Той наказав, щоб не розказувала, де вони живуть. А дочка не втрималась і розказала все.
Мати тоді нагострила сокиру і пішла до ставка. Стала на березі та й кличе Михайла (а дочка їй сказала, як треба кликати). Коли це показалася голова зятя. Вдова взяла та й одрубала йому голову. Але він устиг проказати:
- Нехай же діти мої будуть ластівками, а дружина - зозулею...
Так із того часу й кує одиноко зозуля, а ластівки - бідні сироти - по світу літають та все матір шукають.
Повернутися до змісту: Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Із прадавніх криниць.
[ нагору ]