Гадючий вирій

Вирій гадючий - окремо від пташиного. Пташиний десь на теплих водах, за пущами і за богатирями, а гадючий - в Руській землі. От що про нього кажуть.

Пішла дівка в ліс і провалилася в цей вирій. Як провалилась, а гадюки як засичать. А сама більша як засичить на них - вони всі й помовкли.

І лежить там сірий камінь. Оце яка гадюка не підійде, то й лизне, і лизне той камінь. А та, старша, так коло тієї дівчини в’ється та кланяється, показує, щоб і вона той камінь лизнула.

- Я, - каже дівчина, - довго і кріпилась: аж дев’ять днів! А там і лизнула. Так відразу й одужала, і їсти не хочеться.

А як прийшов час гадюкам вилазити, всі порозлазились. Старша ж стала дугою, а дівчина - на неї та й собі вилізла. Недовго й пожила після того.

Повернутися до змісту: Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Із прадавніх криниць.

[ нагору ]