Прокляття матері

Раз за верстаком сиділа ткаля і впустила човник. Впустила та й каже:

— Підніми, синку, човник!

Хлопчику було п’ять років, не послухав він або не почув матері і поліз на піч граться. Давай його мати клясти...

Вибіг той хлопчик із хати та й нема, й нема його додому. Шукала мати день, шукала два, шукала три — нема! Вона — до попа.

— Іди, — каже, — хоч край світа: найдеш. Ходила вона, ходила — нема. Пішла до монахів.

— Іди,— кажуть,— хоч край світа: найдеш.

Іде вона та й іде. Дійшла на край світа. Дивиться — високий димар, а над ним висить хлопчик догори ногами. Вона й питає в людей:

— Чия то дитина?

— Була, — кажуть, — у цього хлопця мати-ткаля. Вона його прокляла, і буде дитина мучиться ні за що, поки не уздрить матір.

Ударила мати себе в груди і пішла крізь землю, а хлопчик упав у димар. Таких матерів, кажуть, і Господь не приймає...

Повернутися до змісту: Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Із прадавніх криниць.