Бог, Христос і диявол
До Христового народження в Бога з дияволом була розписка: поки людина жива, вона божа, а як помре, — дияволова. Бог поклав ту розписку в скриню й кинув її в Ордань-річку.
Народився Христос. Прийшов час хреститься, він пішов до Ордані й прийняв хрещення. Став виходить із води — Ордань загорілась. Згоріла й скриня з розпискою. Пішов Христос у пекло за душами, а диявол і не пуска:
— У мене,— каже,— розписка є...
— Ну, покажи, — каже Христос.
Лукавий пірнув раз — не знайшов, пірнув удруге — не знайшов, пірнув утретє, а Господь і заморозив Ордань на три аршини. Товкся той лукавий, товкся і пробив лід рогами... Вискочив із води, а Ордань знову замерзла...
Надворі мороз, вітер — аж дух забива! Лукавий змерз, хотів у воду, так лід товстий. Він і зостався мерзнуть. Христос питає:
— А що, дістав розписку?
— Нема.
Взяв Христос і повипускав душі з пекла.
Від Водохреща до шести тижнів баби не ходять прати сорочок, бо гріх: як баба
ляпне сорочкою, то чорт і вскочить в ополонку. Хай краще чорт мерзне: менше
людям шкоди.
Повернутися до змісту: Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Із прадавніх криниць.
[ нагору ]