Кадр
Автор: Олег Петренко
Повний текст книги Олега Петренка можна скачати за посиланням - Кадр (DOCX)
ЗМІСТ
- Передмова
- Сцена 1. Містичний ліс
- Сцена 2. Вампір
- Сцена 3. Намет
- Сцена 4. Загублений
ПЕРЕДМОВА
За допомогою уяви письменник хоче передати можливість уявити всі сцени, які присутні в розповіді завдяки слову Кадр ■.
Кадр ■ – це допоміжне слово, яке дає можливість читачеві уявити сцену та насолодитись містичною розповіддю, де він опиняється в місцевості, в якій відбуваються містичні події, а сам знаходиться в повній безпеці.
Сцена 1
Містичний ліс
Кадр ■
Перед очима неба відкрився зелений вид лісового масиву. В цей час двоє дівчат вирішили, а це відбувалося перед Новим роком, походити і погуляти в лісі. В канон свята вони посміхаючись пішли гуляти до лісу, зовсім ні про що не підозрюючи. Прогулянка планувалася на кілька годин, а їм хотілося перед святом подихати свіжим повітрям та поговорити на різні теми. А всесвіт вирішив з ними пожартувати і дівчата потрапили в небезпечну та неочікувану пригоду. З подругами сталося щось незвичайне, коли дівчата пішли далеко в ліс.
Кадр ■
Дві дівчини йдуть дорогою в лісі і між собою розмовляють.
Першу дівчину звуть Наташа, а другу Юля.
Кадр ■
Розмова починається з Наташі, вона каже:
– Ти знаєш, сьогодні особливий день. Я рада нашій зустрічі і сьогоднішній прогулянці.
Юля відповідає:
– Ти знаєш, подруго, я теж рада нашій зустрічі. Сьогодні особливий день тому, що Новий Рік вже на носі, а ми знайшли час зустрітися, поговорити і обговорити важливі для нас теми.
Наташа:
– Це гарне місце для наших секретних розмов. Нас ніхто не почує, тут ми можемо побути удвох і спокійно поговорити на всі теми, які ми хочемо обсудити.
Юля:
– І часу в нас достатньо, класно, що ніхто нас не квапить.
Наташа:
– До сьогоднішнього дня у нас постійно не було часу, ми завжди кудись поспішаємо: то на роботу, то з роботи додому, тому немає жодної вільної хвилини для такої бажаної дівчачої розмови.
Юля:
– Я з тобою повністю згодна. Життя пролітає крізь нас, а ми ніяк не можемо зустрітися і поговорити як подруги. Усе нам заважає.
Наташа:
– Сьогодні той самий день, коли у нас нарешті з’явився час для тривалої розмови. Місце підходяще, ніхто нам не заважає і ніхто нас не відволікає.
Юля продовжує розмову:
– І ніхто з нами не знайомиться.
Наташа:
– Згодна, куди б ми не пішли, всі з нами хочуть познайомитися і не дають нам спокійно провести час і поговорити.
Юля:
– Ох, ці хлопці… Вони завжди перебивають жіночі розмови і не дають нам спокійно поговорити, а головне те, що так відбувається скрізь, чи то на роботі, чи то на вулиці, чи то в кав’ярні.
Наташа:
– Та не кажи!
Юля:
– Сподіваюся, тут у лісі нікого не буде, хто б раптово з’явився із–за дерева і захотів би з нами познайомитися.
Кадр ■
Наташа посміхнулася:
– Сподіваюся тут такого не буде.
Кадр ■
Юля поглядає на дорогу попереду, яка веде вглиб лісу.
Кадр ■
Юля запитує:
– Ти вже приготувалася до Нового року? Де збираєшся його святкувати?
Кадр ■
З посмішкою на обличчі Наташа відповідає:
– Це дуже гарне запитання. Скажу тобі чесно: я сама ще не знаю, де я зустрічатиму Новий рік.
Кадр ■
Юля з подивом ставить запитання:
– Як ти не знаєш, де зустрічатимеш Новий рік? Свято ж сьогодні. До вечора залишилося кілька годин.
Кадр ■
Наташа посміхаючись каже:
– Так. Я не знаю, де буду зустрічати Новий рік. У мене було багато цікавих варіантів. Але в мене зникло бажання кудись їхати на Новий рік. Я так втомилася від усієї цієї метушні та надокучливих хлопців, які запрошують мене в різні місця. Мені вже хочеться самій зустріти Новий рік у повній тиші та спокої, без зайвого шуму й настирливих поглядів хлопців, які бажають швидше мене обійняти, а мені цього не хочеться. Мені хочеться лише тиші та спокою.
Юля:
– Тепер я тебе розумію. Мені теж іноді хочеться втекти від цього всього, побути одній і провести час наодинці з собою. Що б ніхто не відволікав, не чіплявся до мене. А найголовніше, щоб мені не довелося робити те, що комусь хочеться, а мені – ні. Нестерпно набридло вже. Найчастіше кажуть, наприклад, підемо погуляємо туди, йдемо сюди, там буде краще, ось побачиш, тобі сподобається. Я вже втомилася від таких стосунків та прогулянок. Хочеться бути вільною і робити все, що хочеться мені. Найкращим варіантом, а це зараз, на Новий рік – поїхати до мами. Вона живе недалеко від Києва в приватному будинку. Мама сьогодні запросила сусідів зустріти Новий рік, подзвонила мені і я погодилася приїхати. Я відмовила всім друзям та вирішила поїхати до мами.
Наташа:
– Правильно зробила. Новий рік – свято для сім’ї, а не для друзів. Я ось із радістю поїхала б до мами, але вона зараз за кордоном, тому я ніяк не зможу зустріти Новий рік разом із нею. Знаєш, уже немає бажання гуляти з друзями, які бажають якомога голосніше покричати та довше погуляти, не сплячи пару днів. Тому на Новий рік я буду сама.
Юля:
– Ти й справді на Новий рік хочеш бути сама?
Наташа:
– Так. Я хочу бути сама. Це найкраще. Я сама собі зроблю святковий стіл. Головне, такий, який я сама захочу. Виберу те вино, яке мені подобається, увімкну ту музику, яка найбільше до вподоби та буду слухати і прикрашати квартиру так, як я сама захочу, а не так як подобається моїм друзям чи ще комусь. Я зустрічатиму Новий рік під свою музику, неквапливо попиваючи вино, поглядатиму з висоти свого вікна на Київ, що горітиме різнокольоровими вогниками.
Юля:
– Класна ідея – зустріти Новий рік наодинці і нікуди не поспішати, не слухати криків друзів, які горлопанять: Наливай ще, лий і не шкодуй.
Наташа:
– Так, іноді хочеться побути на самоті та не чути, як усі навколо кричать. Мені цього так бракує, тиші та спокою. Це мрія – побути самій у тиші та спокої, попиваючи вино, розслабляючись тільки зі своїми думками.
Юля:
– Так. Добре, коли є таке бажання, і воно біле, світле, і людина хоче побути сама, не від смутку й самотності, а від радості й щастя провести вечір наодинці, насолодитися цими хвилинами святкового відпочинку.
Наташа:
– Тож сьогодні я проведу зовсім самотній та світлий вечір наодинці із собою не від горя, а від бажання провести однією щасливий Новий рік і зустріти його так, як мені хотілося, насолоджуючись святом.
Юля:
– Це може не кожна дівчина.
Наташа:
– Я не кожна, – посміхнулася і сказала, – я вирішила цей рік побути на докір усім пропозиціям самою, прожити зустріч нового року самій. Це такий експеримент, може це буде найкращий Новий рік у моєму житті.
Юля:
– Незвичайне і хоробре рішення маючи багато пропозицій провести Новий рік одній без компанії друзів та сім’ї.
Наташа:
– Я так вирішила.
Юля:
– Сильне рішення. Я б так не змогла. Навпаки, багато дівчат бояться залишатися самій та шукають усі можливі варіанти провести його з ким–небудь, біжать до всіх, хто їх тільки покличе, все роблять, щоб уникнути самотності.
Наташа:
– Я знаю, що мало хто хоче на Новий рік бути одному, і всі шукають можливість провести його з кимось. Мені здається, що є ті, хто з радістю проведе на Новий рік час із безхатченком, аніж самотужки сидітиме вдома та слухатиме музику чи дивитиметься телевізор.
Юля:
– Я з тобою повністю згодна.
Наташа:
– Тож я сьогодні нікуди не поспішаю.
Кадр ■
Юля:
– А, у мене ще є кілька годин для прогулянки, а потім мені потрібно буде повертатися назад, додому, і їхати в заміський будинок. Не хочу запізнитися на свято.
Кадр ■
Наташа:
– Головне іноді поглядати на час та не заговоритися, а то для дівчат під час розмови з найкращою подружкою час кудись зникає, і так може швидко пролетіти біля ніг, що не помітно пройде день, і як завжди ми запізнимося.
Юля:
– Ми ж дівчатка, і як завжди, спізнюємося. Мало хто нас зрозуміє, як приємно розмовляти з найкращою подружкою, і як швидко пролітає з нею час у повному задоволенні від розмови.
Наташа:
– Так, це приємне проведення часу. Тому дівчатка завжди спізнюються, коли отримують задоволення та не поспішають туди, де його немає.
Кадр ■
Юля посміхнулася:
– Так, у дівчат зовсім інше життя, розуміння, проведення часу. Вона не буде спілкуватися з тим, від кого не отримує задоволення.
Кадр ■
Наташа відповіла з посмішкою на обличчі:
– Я з тобою згодна.
Юля:
– Час із висоти і проведений для себе зовсім по–іншому приносить задоволення.
Кадр ■
Наташа поглядає вперед і бачить, як небо над головою стало зовсім іншим, а в лісі почала з’являтися дивна тиша, ніби час зник.
Кадр ■
Наташа подивилася на годинник:
– Ти нічого дивного не помітила?
Кадр ■
Юля подивилася вперед і відповіла:
– Ні, нічого дивного не помітила.
Наташа:
– Може й так. Уже минуло дві години, як ми йдемо і розмовляємо.
Юля:
– Так тут немає нічого дивного. У дівчат так завжди відбувається, коли вони щось обговорюють.
Наташа:
– Ні, я розумію, що у дівчат так завжди, і я це знаю, але мені здалося, що все навколо якось дивно змінилося, і стало іншим, і тиша так само стала іншою.
Юля:
– Не хвилюйся. У глибині лісу завжди так. Тут же нікого немає, крім нас, і люди перебувають далеко від нас. За годину повернемося до нашого району. Лісовий масив не далеко від нас. Он у тій стороні.
Кадр ■
Юля показала рукою в бік.
Кадр ■
Наташа:
– Я вірю тобі, але я зараз зовсім про інше. Мені здається час зупинився, і я відчуваю якусь невизначеність часу та ніби світ навколо нас змінився. Дивно це все якось.
Юля:
– Це, напевно, святковий настрій грає з тобою в жарти і не хоче, щоб ти одна була вдома, а провела Новий рік із друзями.
Наташа:
– Я серйозно. Тут якось, щось не так. Краще повернутись назад.
Юля:
– Добре, подруго. Якщо ж тобі якось не по собі, що ми так далеко зайшли в ліс, то краще нам повернутися назад. Не хочу тобі псувати свято і лякати лісом без людей.
Наташа:
– Я серйозно. Я не боюся лісу, але і самотності на Новий рік, але зараз явно в цьому лісі щось сталося і краще нам піти назад.
Юля:
– Що на лісовому лісі може статися? Вдалині там хати, і там хати, а там села і люди. Усе добре. Зараз день, і тут немає ніяких маніяків.
Наташа:
– Я тобі вірю, що тут немає маніяків, які вирішили на Новий рік піти погуляти та насолодитися криками без захисної дівчини. Я тобі кажу про те, що навколо ліс став іншим і навіть колір неба змінився.
Кадр ■
Дівчата подивилися на ліс.
Кадр ■
Юля:
– Може щось змінилося, але вже минуло дві години відтоді, як ми зайшли до лісу і пройшли не малу відстань від входу. Тут завжди все змінюється, і що глибше до лісу, то тим темніше.
Кадр ■
Посмішка на обличчі.
Наташа:
– Це не смішно.
Кадр ■
Юля:
– Добре. Я так більше не жартуватиму.
Кадр ■
Юля обійняла Наташу.
Кадр ■
Дівчата розвернулися на почали йти назад до виходу з лісу і поглядати по сторонах.
Кадр ■
Наташа:
– Щось мені не подобається все це і наша сьогодні не запланована та раптова прогулянка лісом також.
Юля:
– Наташа. Ми не бачилися довгий час. Нам завжди подобалося разом гуляти лісом та подалі від хлопців, що б поговорити про особисте. Зараз у нас з’явилася гарна можливість побути удвох.
Наташа:
– Я з тобою повністю згодна, і рада нашій зустрічі. Ми вже не бачилися близько місяця, а вечірні дзвінки не дають нам можливості нормально поговорити.
Юля:
– Це добре, що ми хоч перед Новим роком змогли зустрітися, а то б зараз знову говорили телефоном і з невдоволенням прощалися. Це хороша зустріч та нічого страшного немає в тому, що в тебе почалася якась незрозуміла параноя в зміні місцевості. Усе добре. Ти собі придумала.
Наташа:
– Юлю, можливо. Я чогось останнім часом від великої кількості роботи вся на нервах і мені весь час щось здається. Напевно, мені потрібен відпочинок, і я думаю, що добре, що я сьогодні сама буду на Новий рік, а то зайвий галас і веселощі мене б іще більше дратували, і це був би не найспокійніший Новий рік. Для мене краще зустріти його в тиші та на самоті з келихом червоного вина.
Юля:
– Усе буде добре. Тобі треба менше працювати та більше відпочивати і менше приймати всі проблеми близько до серця, а то тебе так на довго не вистачить. Потім будеш на роботі ходити і на всіх підвищувати голос, і в тебе точно вже не буде ніякого спокою. Потрібно себе не перевантажувати.
Наташа:
– Я з тобою повністю згодна. Треба себе берегти, а то, на справді, що потім буду на всіх кричати та нести різну нісенітницю від перевтоми.
Юля:
– Подруга. Головне спокій і не потрібно брати до уваги свої неврози та прив’язувати їх до лісу, а то скоро тобі почне здаватися, що по лісу хтось бігає, а по небу почнуть літати чорти.
Кадр ■
Наташа з подивом сказала:
– Юлю, що ти таке кажеш? Не лякай мене так. Це буде справжнісінький жах, якщо мені таке здається. Жах який, мені навіть не приємно про таке думати.
Кадр ■
Юля відповіла:
– Вибач, подруго. Я хотіла тебе підбадьорити і, що б ти про таке різне та непотрібне не думала, і собі нічого не придумувала.
Наташа:
– Про таке я точно не буду думати. Який жах.
Юля:
– Усе! Я більше не буду про таке казати.
Наташа:
– Все добре.
Кадр ■
Наташа дивиться на годинник, і каже:
– Юлю, нам краще вже йти додому і вже скоро закінчується обід, а до Нового року залишилось не довго, а нам накривати на стіл.
Юля:
– Так, згодна. Мені теж потрібно багато чого зробити і якнайшвидше поїхати за місто. Мене там уже чекають із самого ранку.
Наташа:
– Прискорюємо крок.
Кадр ■
Юля посміхнулася і відповіла:
– Добре.
Кадр ■
Дівчата прискорили крок та пішли назад до виходу з лісу.
Кадр ■
Дівчата йдуть вперед, назад, звертають ліворуч, і йдуть далі. Мовчки дивляться одна на одну, минає година, і в них на обличчі з’являється страх, вони нічого не розуміють та йдуть далі, а виходу з лісу немає.
Кадр ■
Наташа:
– А, де вихід із лісу?
Юля:
– Попереду має бути.
Наташа:
– Попереду дорога, і там нічого не видно, а якщо б вихідний був у тій стороні, то ми б уже бачили останні поверхи будинків, що стоять за деревами. Ми вже досить довго йшли назад і наш крок був швидшим, ніж ми йшли сюди.
Юля:
– Я з тобою повністю згодна. Ми вже кілька годин як повертаємося назад, а час іде. Мені вже потрібно бути вдома, і їхати за місто.
Кадр ■
Наташа відповіла зі страхом на очах:
– Щось тут не так. Я ж тобі казала, що в лісі щось змінилося, і я це помітила.
Кадр ■
Юля:
– Не вигадуй, щось змінитися може тільки в кіно, а не в нашому житті. Ми, напевно, занадто далеко зайшли і не помітили цього.
Кадр ■
Наташа подивилася вперед:
– Можливо, і так. Тоді прискорюємо крок, що б ти не запізнилася додому, і не зустріла Новий рік у дорозі та водієм таксі.
Юля:
– Я з тобою повністю згодна. Треба прискорювати крок, а то й справді не видно виходу з лісу.
Кадр ■
У лісі почало трохи темніти, і все ніби завмерло на місце, окрім наручного годинника Наташі.
Кадр ■
Дівчата в поспіху та розгубленості починають дивитися на всі боки і йти тією ж самою дорогою. Вони не помічають і тільки підозрюють, як тут вже були, і мовчки йдуть уперед, починаючи боятися лісу, притискаючись одна до одної та виглядаючи попереду вихід.
Кадр ■
Наташа подивилася на годинник і минула ще година, вона каже:
– Ти знаєш, уже минуло дві години, як ми йдемо назад до виходу лісу, і все, як раніше ми залишаємося в лісі, і вдалині не видніється лісовий масив. Щось тут не так.
Кадр ■
Юля:
– Не вигадуй собі, і не лякай мене. Все так. Ми просто далеко зайшли в ліс і вже на півдорозі назад. Залишилося ще трохи часу до повернення в житловий район. Не бійся, а то твій страх уже починає малювати картину жахів із кінофільму минулого століття.
Кадр ■
Наташа:
– Я нічого не вигадую. Усе зі мною гаразд. Мені здається, ми вже тут були і ходимо по колу.
Юля:
– Ми не по колу ходимо, а ліс просто повторюється, і він місцями однаковий. Ми йдемо назад до виходу. Ми ж нікуди не звертали з дороги.
Кадр ■
Дорога попереду та позаду, дівчата крутять головою на всі боки.
Наташа:
– Може ліс однаковий місцями, але мені здається ми ходимо по колу.
Кадр ■
Юля з невдоволенням сказала:
– Я ж сказала не вигадуй. Йдемо вперед і ти сама побачиш, що це просто збіг і місцевість різна.
Кадр ■
Дівчата йдуть уперед, на годиннику минає ще година, і Наташа зупиняється, каже:
– Юля, я ж казала, що ми ходимо по колу. Подивися на всі боки, і ти сама побачиш, як все повторюється та нічого не змінюється.
Кадр ■
Юля дивиться на всі боки і зі здивуванням відповідає, дивлячись в очі Наташі:
– Ти знаєш, ми вже кілька годин ходимо по колу, а ліс, як і раніше, залишається колишнім, і в ньому нічого не змінилося. Зараз зима, і в такий час уже темніє.
Юля:
– Час уже темного вечора, а в лісі ще світло.
Наташа:
– Я тобі казала, що тут щось не так, і час зупинився.
Юля:
– Так, згодна, таке відчуття, що простір завмер, а час зник, і навколо нас усе повторюється.
Наташа:
– Треба шукати вихід із лісу і якнайшвидше повернутися додому.
Юля:
– Я з тобою згодна, тут щось не так, явно не так, і такого не повинно бути.
Наташа:
– Йдемо вперед.
Кадр ■
Дівчата швидким кроком пішли вперед з наляканими обличчями. Вони мовчки йдуть і знову через годину повертаються на колишнє місце.
Наташа каже:
– Я ж казала, що тут щось не так.
Кадр ■
Юля подивилася на годинник:
– Час минув і на годиннику десята година вечора.
Кадр ■
Наташа зі здивуванням сама подивилася на свій годинник, і так само сказала побачив той самий час:
– На годиннику вже десята година. Скоро Новий рік. Що нам робити? Нам уже потрібно бути вдома.
Кадр ■
Юля з криками починає говорити, поглядаючи на всі боки:
– Скоро Новий рік, а ми не можемо знайти вихід із лісу. Ліс зачарований.
Наташа:
– Я ж тобі казала, що в лісі щось сталося. Ми ходи на одному місці.
Юля:
– Такого не може бути.
Наташа:
– Ти надаєш, що таке може бути. Ми ходимо на одному місці в лісі в той час, коли вже надворі мала б бути ніч, а ще світло і в лісі не потемніло, як це мало б трапитися кілька годин тому, а годинник показує точний час і в нас двох не могла сісти батарейка.
Юля:
– Я знаю. Ми зараз хтозна де, і невідомо, що з нами зараз відбувається, і куди нам іти.
Наташа:
– Потрібно поспішати і бігти вперед, може нам пощастить, і ми знайдемо вихід із лісу та у нас двох зламався годинник. Все це збіг, і ми просто втратили відчуття часу, і нічого з нами не сталося. Ми не так довго ходимо в лісі, як нам здається.
Юля:
– Нам потрібно швидше йти вперед.
Кадр ■
Дівчата швидким кроком тримаючись одна за одну йдуть уперед та шукають вихід із лісу.
Кадр ■
Минуло ще дві години, а на годиннику у дівчат показало початок Нового року.
Кадр ■
Дівчата зупинилися, і Наташа каже, поглядаючи на годинник:
– На годиннику вже Новий рік, а на вулиці світло, і ми загубилися в лісі.
Кадр ■
Юля:
– Напевно так воно і є, що ми загубилися в лісі та у нас зламанні годинники.
Кадр ■
Дівчата годинами ходили по колу в лісі, то вліво, то вправо. І ніяк не могли вийти з лісу.
Кадр ■
І вже відчуваючи втому та час, що минув, вони почали змінювати напрямок, а виходу з лісу не було. Пішли в інший бік, не по дорозі. Минуло вже більше часу, ніж вони могли подумати, і все навколо залишилося колишнім. Дівчата йшли близько години як раптово вдалині побачили палаюче багаття, а поруч сидів бездомний, який гріє руки біля вогню. Не далеко від нього стояла м’яка іграшка, і він поглядав на неї.
Кадр ■
Дівчата зраділи, а на їхніх обличчях з’явилася посмішка, і Юля каже Наташі:
– Ось бачиш, ми не одні в лісі. У лісі ще є бездомний. Я думаю, він знає, де вихід із лісу. Підемо у нього запитаємо, де вихід.
Наташа:
– Бездомний схожий на бездомного з фільму жахів.
Юля:
– Наташа! Не вигадуй. Усе добре. Це проста людина, у якої немає де жити, і вона живе в лісі.
Наташа:
– Ага, сам живе в лісі й чекає на таких як ми загублених дівчат.
Юля:
– Наташа. Досить вигадувати. Все добре. Він теж людина.
Наташа:
– Гаразд. Ходімо. Може він нам підкаже, як знайти вихід із лісу.
Кадр ■
Дівчата попрямували в бік безхатченка, який сидів і грівся біля багаття.
Кадр ■
Безхатченко вже тривалий час сам, і він тут не випадково опинився, а дівчата не знали про те, що він у такому самому становищі, і вже тут сидить тривалий час, близько місяця.
Кадр ■
Замучений і такий, що втратив надію, він сидить і дивиться в багаття. Як тільки–но він почув кроки дівчат, які наближалися, відразу та швидко повернув голову в їхній бік і голосно сказав:
– Такого не може бути.
Кадр ■
Дівчата зупинилися та подивом і обережністю подивилися на безхатченка. Ні слова не сказали, а він закричав:
– Такого не може бути!
Кадр ■
Наташа подивилася на бездомного і сказала:
– Чого не може бути?
Кадр ■
Бездомний швидко відповів:
– Я не вірю своїм очам.
Кадр ■
Наташа подивилася на бездомного і знову сказала:
– З вами все добре?
Кадр ■
Юля тихо стоячи біля Наташі сказала:
– У нього явно щось не добре. З ним точно щось не так.
Наташа тихо відповіла:
– Юля. Мовчи.
Кадр ■
Бездомний підвівся на ноги, подивився на іграшку і сказав їй:
– Ти це бачила? Це справжні люди.
Кадр ■
Дівчата стоять у здивуванні й поглядають одна на одну, як безхатченко, уже поглядаючи на Наташу, сказав:
– Ви хто?
Юля одразу відповіла:
– Ми дівчата і хотіли у вас запитати, як знайти дорогу з лісу та повернутися до лісового району.
Кадр ■
Бездомний зі здивуванням подивився і сказав:
– Такого не може бути. Ви теж не можете знайти вихід?
Юля:
– Як ми тут опинилися і який вихід?
Бездомний подивився на дівчат:
– Я теж не можу знайти вихід. Я не знаю, як вийти з лісу. Вже довгий час перебуваю в лісі і якщо вірити моєму годиннику, то вже близько місяця я не можу вийти з лісу.
Кадр ■
Наташа з подивом запитала:
– Як місяць ви не можете знайти вихід із лісу?
Кадр ■
Бездомний подивився на іграшку і на дівчат, відповів:
– Я теж пішов гуляти до лісу, і судячи з пройденого часу, я вже місяць перебуваю в цьому лісі та ніяк не можу з нього вийти. Я вже днями ходив уперед і весь час повертався на колишнє місце. Спочатку не вірив у те, що все повторюється, і вирішив розвести багаття, а потім знову пішов шукати вихід, і вже сам переконався, що кожного разу я повертаюся на те саме місце, з якого почав шукати дорогу з лісу. Я не знайшов виходу з лісу, і все, що я тут знайшов, так це стареньку іграшку. Вона лежала біля дерева, і я вирішив її забрати собі. З нею мені стало легше та вже деякий час я з нею спілкуюся.
Кадр ■
Дівчата налякано дивляться на безхатченка та не вірячи сказаному, Наташа зі здивуванням запитує:
– Як ви тут перебуваєте місяць і не можете знайти вихід?
Бездомний відповідає:
– Ось так я тут сиджу місяць. Як ви я ходив по колу і ніяк не міг вийти з лісу. Поглядаючи на свій годинник у телефоні я бачив як непомітно йшов час, а все навколо залишалося, як раніше, без змін, і навіть у лісі не темніло. Весь цей час було так як зараз, без змін. Я сам був здивований усьому, що відбувається. Усе, що я робив так це на якийсь час лягав спати, а коли прокидався, то все навколо було колишнім, і далі ходив лісом шукати вихід. І ще найдивніше, що багаття, яке я розвів, так і не згасало за цей місяць. Воно продовжує горіти так як я його розпалив і жодного разу не підкинув дров. Дивне місце. Я не знаю, як я тут опинився, і вже місяць перебуваю тут і ніяк не можу вийти з нього. Я не бачив протягом місяця жодної людини. Ви мене як здивували, так і налякали, коли я зрозумів, що ви опинилися в такому становищі як я.
Кадр ■
Юля голосно почала кричати:
– Я не вірю сказаним словам. Такого не може бути. Ви нас обманюєте.
Бездомний:
– Вам вирішувати обманюю я чи ні, а я сказав правду і нічого не придумав. Усі мої слова – це правда. Усе без обману. За місяць життя тут мій одяг став брудним, а на обличчі з’явилася ось ця довга борода.
Наташа:
– А, як за місяць життя ви тут залишилися живі без їжі та води.
Бездомний одразу відповів:
– Я сам не знаю. Спочатку мене все лякало, і я був здивований, а зараз уже звик до всіх дивацтв у лісі. Я жодного разу не захотів їсти. Я не знаю в чому тут справа і чому так все відбувається. Дивне це місце.
Юля:
– Це що сон, і нам усе це сниться?
Бездомний одразу відповів:
– Ні, це не сон і вам це все не сниться. Все відбувається по–справжньому. Ви зараз перебуваєте у лісі і зі мною розмовляєте. Усе відбувається насправді. Це така тут місцевість, що спотворює сприйняття світу. Я спочатку сам не вірив у все, що відбувається, і був наляканий, а через деякий час уже змирився та звик, тож не лякайтеся і не бійтеся, а головне не біжіть від страху шукати вихід, це вам нічого не дасть. Я так само бігав та шукав вихід, і кілька днів кричав, так як ніколи, а потім кілька днів мовчав, зірвав голос. Тож дівчата змиріться і просто залиште все як є. Що це за місце, я не знаю.
Наташа:
– Як змиритися? Як залишити? Сьогодні Новий рік і нам усім потрібно бути в іншому місці.
Кадр ■
Бездомний подивився на дівчат і сказав:
– Я знаю, що Новий рік. Я місяць тому загубився в лісі так само як ви. Я шукав вихід і не знайшов його. Змиріться і вам стане легше, не будите витрачати сил на зайве.
Юля:
– Як таке може бути і як це все не сон?
Бездомний:
– Як? Ось так. Я не можу нічого пояснити і кажу все так як є і все тут по–справжньому. Ось таке це місце в нашому лісі лісового району. Я теж тут не далеко від лісу живу, і теж, як ви, вирішив піти погуляти до лісу та подихати свіжим повітрям, подумати про своє, а сам не знаю, як я опинився тут сидячи біля вогнища вже місяць, а то більше.
Наташа:
– У це все неможливо повірити.
Бездомний:
– Неможливо повірити, і я не вірив, а зараз вірю в усе, що відбувається. Коли я вас побачив, то подумав, що ви не справжні, і мені привиділося, так як на початку я бачив вдалині і думав, що ввижається хлопець, який проходить далеко від мене. Я його кликав та хотів його наздогнати і знайти вихід, але ніяк не зміг до нього наблизитися. Він, як не дивно, з’являється в один і той самий час в різних місцях, і далеко від мене. З’являється на мить та він іде вперед, і так само швидко зникає. Я не знаю, що це за людина. Може привид або як мені здавалося, що мені ввижається. Спочатку було страшно, а зараз уже звик. З’явився, і зник. Хто він і, що тут робить, я не знаю. Дивне це місце. Радий вашому приходу, і що ви справжні.
Кадр ■
Наташа одразу відповіла:
– А, ми не раді ніякому приходу, і все, що ви сказали, в це складно повірити. Ми не раді, що опинилися в цьому місці, в існування якого важко повірити.
Бездомний:
– Вам вирішувати вірити в нього чи ні. Я вірю, я вже у все вірю. Радий, що ви мені теж не привиділися, і ви справжні.
Кадр ■
Безхатченко підходите ближче до багаття, і каже:
– Тепер у нас багато часу. Познайомимося ближче.
Кадр ■
Бездомний показує рукою запрошення до багаття. Дівчата налякані і не вірячи всьому та підходять до вогнища, сідають на проти бездомного і поглядають на іграшку, а він дивиться далеко у вогонь.
Наташа:
– У все це все складно повірити.
Бездомний:
– Так, складно повірити, і як я зрозумів, це місце, з якого неможливо знайти вихід. Я його шукав місяць, і так не знайшов. Дивне місце. У цьому лісі немає виходу. Усі, хто сюди приходить, залишаються назавжди.
Кадр ■
На очах бездомного з’явилася сльоза.
Юля:
– Завжди є вихід.
Бездомний:
– Я його не знайшов.
Кадр ■
Дівчата сидячи біля багаття подивилися на всі боки, і Наташа сказала:
– І це все сталося під Новий рік. У лісі прохолодно і якось складно у все це повірити, що такі місця існують.
Бездомний:
– Я теж у це не вірив, поки сам не опинився тут.
Юля:
– Дивний це світ, як і хлопці в ньому.
Бездомний посміхнувся і сказав:
– Так само, як і дівчата. Усі ми одне для одного в чомусь і в міру дивні, а без дивацтв у нас не було б інтересу одне до одного.
Юля:
– Можливо, і ми так один одного приваблюємо і подобаємося.
Кадр ■
Наташа подивилася на безхатченка і Юлю сказала:
– Це все добре, що ми одне одному подобаємося, але також не може бути і ми не можемо тут прожити все своє життя, потрібно шукати вихід.
Бездомний:
– Так, не хочеться тут прожити все своє життя. Мені теж спочатку не хотілося так думати, але я вже зараз думаю інакше. Вже є як є, і як буде далі, я не знаю, і що буде далі.
Наташа:
– А, буде те, що ми всі разом будемо шукати з цього місця вихід.
Бездомний:
– Я його довго шукав та не знайшов. Тож можете не витрачати сили. А весь цей час самотності ця іграшка стала моїм найкращим другом. Вона стала моїм вечірнім співбесідником, і завжди все слухала, і слухає, що я кажу. Жодного разу не перебила мене та жодного разу не пішла від мене, що б я не казав.
Кадр ■
Наташа подивився на безхатченка і розуміючи вже все, що відбувається, сказала:
– Я вам тут було б нелегко, і як так склалося ми не знаємо, але тепер ми з вами і так нам усім буде легше знайти вихід.
Бездомний:
– Сподіваюся, ви справжні і всі ваші слова так само істинні, і це все мені не здається.
Юля:
– Ми справжні, справжні.
Бездомний подивився сумним обличчям на іграшку та сказав їй:
– Може й справді сьогодні особливий день, і дівчата так само заблукали, як і я.
Іграшка мовчала і бездомний знову сказав:
– Вона як завжди мовчить і в усьому зі мною згодна. Тоді це правда, ви справжні люди. Я радий вашому приходу, і, чесно кажучи, насилу в усе це віриться, і в те, що ви, як я, загубилися в лісі.
Кадр ■
Наташа подивилася на бездомного:
– Все буде добре. Тепер ви не самотні в цьому лісі.
Кадр ■
Бездомний подивився на дівчат:
– Спасибі вам, і будьте обережні.
Юля одразу запитала:
– У чому бути обережним?
Бездомний:
– У тому, що той хлопець, що постійно з’являється в лісі кожен день, і я жодного разу не зміг з ним поговорити, може бути небезпечним. Він може з’явитися в будь–якому місці, і, що б він вас не налякав, він завжди з’являється спиною до мене. Як швидко з’являється, так бігцем зникає. Я його бачу пару секунд, і він раптово зникає з простору. Жодного разу мене не почув та не звернув увагу. Хто він? Я не знаю.
Наташа:
– Може якийсь привид або дух лісу.
Юля:
– Наташо, досить вигадувати.
Бездомний:
– Я не знаю, хто він і навіщо він тут з’являється, але вже за місяць, я на нього не звертаю увагу. Він як прийшов, так і пішов. Це просто придуманий лісом міраж, щоб налякати. Я чесно не знаю, що тут відбувається, і чому. Я вже з багатьма обставинами змирився і на багато чого не звертаю увагу. Сиджу біля багаття днями і грію руки. Все навколо та довгий час, а так було завжди, так і залишається як раніше, колишнім, нічого не змінюється. Навіть погода така сама як була місяць назад. Як було прохолодно місяць тому, так і залишилося. Це якийсь зачарований ліс.
Наташа:
– І як ми тут опинилися і чому ми, і саме в цьому місці?
Бездомний:
– Я не знаю. Нічого не знаю.
Юля:
– Тоді будемо думати, що будемо робити далі. Утрьох легше думати та не так самотньо. Всі ідеї можна обговорити в слуг і кожен може принести свої поправки.
Бездомний:
– А іграшка жодного разу мене не виправила та завжди була згодна з моїми думками, ідеями, і все ж таки, я не зміг знайти вихід з лісу.
Наташа каже бездомному:
– Ви намагалися зателефонувати? Із кимось поговорити по телефону.
Бездомний:
– Я кажу ж, це дивне місце. Я щодня всім дзвонив, щодня, і все, що я чув у телефоні, так це гудки. Ніхто жодного разу не відповів на мій дзвінок, а за місяць телефон не сів. Батарея, як раніше, залишилася на місці. Кажу, дивне це місце, в якому ми опинилися. Скільки ми тут ще будемо, я не знаю, і сподіваюся не все життя.
Юля:
– Я сподіваюся, що це не життя, а сон, що скоро зникне із моєї ночі. Це все відбувається з нами не насправді, і це всього лише дії алкогольних напоїв випитих із друзями, і я зараз сплю.
Кадр ■
Наташа дивиться на Юлю:
– Юля заспокойся, все добре. Ми сьогодні нічого не пили і все це відбувається з нами, тут і зараз. Скоро ми знайдемо вихід із цього положення.
Юля:
– Мені стало недобре від усього цього.
Наташа:
– Ось бачиш, тепер усе навпаки, спочатку ти думала, що я панікерка, а тепер у тебе паніка. Подруго, заспокойся. Усе добре. Я з тобою. Разом ми знайдемо вихід із будь–якої ситуації.
Бездомний:
– Мені б хотілося в це вірити, що ми знайдемо вихід із нашої ситуації.
Кадр ■
Дівчата та хлопець сиділи мовчки за багаттям, кожен думав про своє, і всі дружно час від часу поглядали на годинник та розуміли, що час по–справжньому йде вперед. Вже минуло понад дванадцять годин. Всі сидячи в лісі біля дерев поглядали на палаючий вогонь, і кожен був при своїх думках, і тільки раптовий образ людини, яка йшла вдалечині потривожив тишу.
Кадр ■
Бездомний подивився вдалину лісу і знову побачив людину, яка йшла вперед, сказав:
– Дівчата. Подивіться вдалину лісу у лівий бік і повільно. Ви побачите того, про кого я вам казав. Я не знаю, хто він, і чого час від часу з’являється, а потім зникає. Я не знаю, що це означає.
Кадр ■
Наташа і Юля подивилися вдалину лісу та побачили того, про кого розповідав бездомний.
Наташа:
– Це ж людина.
Бездомний:
– Тихіше. Я не знаю, хто це, і що це. Чому він то з’являється, то зникає? Скільки разів я намагався його наздогнати, а ще багато разів кликав, але він одразу зникає, і так швидко, що залишає відчуття наче його не було. Тож не турбуйте його, і в тиші говоріть. Я вже не хочу привертати його увагу. Нехай він іде своєю дорогою.
Юля:
– Може це дух лісу ходить і на нас дивиться.
Наташа:
– Дивно це якось усе. І його поява, і зникнення.
Бездомний:
– Краще не турбувати його і тихо посидіти, поки він не зникне, а то невідомо небезпечний цей невідомий чи ні. Від нього, мені здається, потрібно триматися подалі.
Наташа:
– Може так буде краще, і ми не знаємо, що це за місце і як ми тут опинилися. Якщо ми тут, то краще бути обережнішими. Раніше ми думали, що таке може бути в кіно і ніяк не в справжньому житті, а тепер віримо, що і в житті можуть відбуватися містичні події, і ми зараз у них. Той дух невідомо добрий чи злий, тож краще не турбувати його і посидіти тихо та подумати, що робити далі.
Бездомний:
– Сидіти та чекати? А чого чекати? Я не знаю.
Юлія:
– Можливо, щось зміниться, але ж з часом завжди все змінюється. Можливо в цьому місці теж відбудуться зміни, і з часом ми зможемо повернутися додому.
Наташа:
– Так, минув час Нового року, а ми тут сиділи біля вогнища налякані та невідомо де опинилися. Все наші друзі та близькі вже зустріли Новий рік та вже встигли прокинутися наступного дня, а ми весь цей час провели тут і нічого не змінилося.
Юля:
– Так, у когось був Новий рік, а у нас сталося невідомо, що. Ми застрягли в цьому місці з безхатченком, і він уже тут довгий час.
Кадр ■
Наташа подивилася на безхатченка і запитала:
– А, як вас звати?
Бездомний:
– Мене звати Саша.
Наташа:
– Приємно з вами познайомитися, і вибачте Саша, що ми так кажемо.
Саша:
– Нічого страшного в цьому немає. Я вас розумію, що ви опинилися у цьому місці і на Новий рік, і не знаєте, як і я, що це за місце та як звідси знайти вихід.
Юля:
– Ось такі дивацтва відбуваються в житті, і ніколи не подумаєш, що таке може колись статися і, що вони взагалі існує.
Наташа:
– Ось бачиш подруга, таке може бути. В нашому світі бувають такі чарівні місця, в які потрапляєш, а там немає виходу і про них нічого не знаєш.
Юля:
– Сподіваюся, що все зміниться і ми повернемося додому.
Бездомний:
– Невідомо на скільки ми тут часу.
Кадр ■
Людини, що йшла далеко в лісі, зникає, і бездомний каже:
– Дівчата подивіться назад, він знову зник, його вже немає.
Наташа:
– А, коли він знову з’явиться?
Бездомний:
– Він коли хоче тоді з’являється, і завжди далеко від мене, а тепер нас.
Наташа запитала:
– Хто це?
Бездомний:
– Невідомо хто. Я не знаю, і знати не хочу, і нехай іде своєю дорогою. Ми не знаємо, що це за місце, і що тут ще може статися.
Кадр ■
У Наташі почалася істерика, і вона не витримала та почала кричати:
– Я хочу додому.
Кадр ■
Саша подивився на Наташу і сказав:
– Це не допоможе. Нас тут ніхто не почує і сльози про допомогу тут будуть зайвими. Краще бережіть сили, а то невідомо, що тут може статися, і кого ми ще зустрінемо. Втомленими і виснаженими від нервів та страхів від нас буде мало користі. В разі чого ми нічого не зможемо зробити. Бережіть сили.
Кадр ■
Наташа прикрила заплакане обличчя двома руками і заспокоюючи себе сказала:
– Все буде добре. Я повернуся додому. Скоро я повернуся додому.
Саша:
– Я б теж вірю, що скоро повернуся додому, і все буде добре.
Кадр ■
Юля так само почала панікувати та розгублено дивитися на всі боки.
Юля:
– Нам треба щось робити і не сидіти на місці.
Наташа:
– Треба шукати вихід із цього місця.
Юля:
– Треба оглянути територію.
Бездомний:
– Краще залишайтеся тут.
Наташа:
– Ні, краще почати, щось робити, а не сидіти на одному місці.
Саша:
– Я довго ходив по колу і шукав вихід у різних сторонах і нічого не знайшов. Щоразу повертався на те саме місце і так минуло більше тижня. Я змирився з усім і тепер просто сиджу, чекаю змін, а іноді, коли вже нестерпно самотньо, розмовляю ось із цією іграшкою. Я тут її знайшов.
Юля:
– Наташо, ти маєш рацію. Треба щось робити.
Наташа:
– Треба обдивитися територію, а ви, Саша, можете залишатися тут та далі розмовляти з вашою іграшкою.
Кадр ■
Саша подивився на дівчат сидячи біля багаття і сказав:
– Вам видніше. Ідіть та оглядайте територію, а я буду тут і нікуди не піду.
Наташа:
– Якщо ми знайдемо вихід, то обов’язково повернемося.
Саша:
– Ви спочатку знайдіть його, а потім повертайтеся. Я чекатиму на вас, але будьте обережні, а то невідомо кого в цьому лісі ще можна зустріти, і що за небезпека може бути. Дивіться на всі боки.
Наташа:
– Дякую. Ми будемо обережними.
Кадр ■
Наташа та Юля встали і повільним кроком, тримаючись одна за одну, налякано поглядаючи на всі боки, пішли шукати вихід, а Саша залишився сидіти біля багаття і почав говорити з іграшкою.
Кадр ■
Дівчата ходили вперед–назад, і поверталися на те саме місце з якого починали шукати вихід з лісу, а Саша сидів, спостерігав за дівчатами, які шукали вихід та посміхався.
Кадр ■
Саша, поглядаючи на іграшку, сказав:
– Я ж казав цим дівчатам, що з цього місця немає виходу, а вони все шукають, і шукають. Вже минуло кілька годин, а вони продовжують шукати вихід з лісу. В них нічого не вийде. Я за два тижні обійшов кожен метр цього загадкового простору і ніяк не зміг вийти з цієї місцевості, і як вони повертався на те саме місце, з якого починав пошуки. Що їм поясниш, поки самі не переконаються, то всі мої мудрі поради не мають жодного значення. Це дівчата.
Кадр ■
Саша подивився далеко в ліс та на іграшку:
– Чого усе так відбувається? Чому саме я опинився в цьому місці?
Кадр ■
Сашко подивився в ліс, на іграшку, і знову сказав:
– Що це за місце і чому саме я опинився саме тут?
Кадр ■
Саша подивився на багаття:
– Ти ж тут була до мене? Ти знаєш відповідь.
Кадр ■
Сашко подивився на іграшку, на вогонь, і знову сказав:
– Ти ж тут була до мене? Як я тут опинився?
Кадр ■
Саша, подивився на дівчат, які проходили вдалині:
– Як ти тут опинилася і чому ти тут була одна, а поруч біля тебе нікого не було?
Кадр ■
Саша подивився на вогонь:
– Відповідай. Відповідай мені на питання.
Кадр ■
Іграшка стояла недалеко від Сашка біля вогню, і він знову подивився на неї та сказав:
– Чому ти мовчиш і не відповідаєш на мої запитання. Кажи!
Кадр ■
Іграшка мовчки стояла біля багаття, а Сашко почав думати про те, що він сказав і розуміти, що це все не спроста.
Сашко стиснув зуби і знову сказав:
– Я чекаю від тебе відповіді. Ти ж усе бачила, що тут відбувалося до моєї появи, і знаєш, як сама тут опинилася. Відповідай на мої запитання.
Кадр ■
На гучні запитання іграшка мовчала, і Сашко почав розуміти, що всі спроби почути відповідь марні, це марнування сил та нервів. Він замовк та почав задумливо дивитися на вогонь.
Кадр ■
Саша подивився на дівчат, а вони вже знову повернулися на те саме місце, з якого годину тому почали шукати вихід, сказав:
– Я ж казав, що нічого хорошого в цьому немає, а тільки гірше буде.
Кадр ■
Дівчата ходили вперед, назад, поглядаючи на всі боки, як в цей момент знову з’явився той образ людини, що йде в лісі. Дівчата побачили та завмерли на місці. Злякано почали на нього дивитися. Людина вдалині дуже швидко зникла, так само, як з’явилася.
Кадр ■
Наташа подивилася на годинник:
– Уже минув день.
Юля:
– Як минув день? Як?
Наташа:
– Я не знаю, але час пролетів дуже швидко. Може тут через відсутність ночі прохідність часу відрізняється від нормального, і ми не помітили, як минуло стільки годин.
Кадр ■
Саша подивився на годинник, і подумав, а потім сказав:
– Час минув швидко, і вже минула ніч і день, як дівчата не можуть заспокоїтися та все далі продовжують шукати вихід із лісу.
Кадр ■
Дівчата, не розуміючи всього, що відбувається, і за відсутність почуття часу почали ще швидше ходити лісом. Минає багато часу і вони вже налякані, починають кричати, бігати та не ходити, як добу тому. Всі спроби марні, і щоразу вони повертаються на те саме місце, а безхатченко вже почав з них голосно сміятися.
Бездомний голосно сказав:
– Дівчата. Досить витрачати даремно час. Повертайтеся назад до багаття. Це усе марно.
Кадр ■
Дівчата зі сльозами на очах повільним кроком повернулися до багаття та сідають біля Саші.
Кадр ■
Саша подивився на дівчат, і сказав поглядаючи на іграшку:
– Ось бачиш, із цього місця немає виходу, – і додав, – а може ти знаєш, як знайти вихід із лісу.
Кадр ■
Дівчата з подивом подивилися на Сашу і налякано відсунулися від нього, розуміючи, що з ним щось відбувається. Він знову голосно сказав:
– Відповідай на моє запитання та не мовчи, коли до тебе звертаються.
Саша:
– Кажи! Як знайти вихід із лісу? Як?
Кадр ■
Саша не почув відповіді на запитання і він підвівся на ноги та ще голосніше сказав:
– Кажи. Де вихід із лісу? Ти тут була до моєї появи, і знаєш більше за мене.
Кадр ■
Іграшка лежала біля вогню і в її очах відбивалися жовті блиски.
Кадр ■
Сашко вже не стримуючи себе, а дівчата сиділа поруч, і були дуже налякані від непередбачуваної поведінки незнайомця, як притулилися одна до одної та почали тихо дивитись на знервовану поведінку хлопця.
Бездомній сказав:
– Я тебе уважно слухаю. Відповідай на мої запитання або я тебе спалю.
Кадр ■
Обличчя дівчат змінилися, і вони ще більше злякалися поведінки Саші.
Кадр ■
Наташа подивилася на Сашу та голосно сказала:
– Сашко. Заспокойся. Вона тобі не дасть відповіді, і ти нас лякаєш своєю поведінкою.
Кадр ■
Саша подивився на іграшку в її очі, сказав:
– Я бачу по ній, вона щось знає, і не спроста тут опинилася чи залишилася. Вона знає відповідь і не хоче казати. Це ж не просте місце, і я впевнений, вона знає відповідь на мої запитання.
Наташа:
– Саша. Це звичайна іграшка, і її хтось загубив. Вона іграшка, і не знає відповіді.
Саша:
– Не правда. Це не проста іграшка. Я це бачу.
Кадр ■
Юля вже подивилася на знервовану й неспокійну поведінку незнайомця і теж сказала:
– Саша. Сядь на місце. Не лякай нас. Подивися на неї. Вона проста іграшка.
Кадр ■
Саша обійшов багаття та подивився на іграшку, і став позаду неї, знову сказав:
– Я не вірю, що це проста іграшка.
Кадр ■
Саша не стримався та від безсилля взяв іграшку в руки і кинув її в багаття. Дівчата злякалися непередбачуваної поведінки незнайомця та почали кричати. Іграшка горить у вогні, а дівчата налякано встали, і Саша, бичачий всю картину того, що відбувається мовчки сів на місце дивлячись на іграшку яка палає.
Саша:
– Вона мені за цей весь час уже набридла. Там їй місце. Нехай горить у вогні.
Кадр ■
Дівчата, сидячи проти Саші, мовчки, злякано поглядали то на палаючу іграшку у вогні, то на незадоволеного Сашу, який дивиться у вогонь.
Кадр ■
Минуло кілька хвилин, як іграшка майже згоріла і в просторі лісу почало щось змінюватися, з’явився вітер.
Кадр ■
Дівчата і Саша почали поглядати на всі боки відчуваючи навколо зміни.
Кадр ■
Іграшка горить, догорає, і контрастність лісу змінюється. Всі відчувають почуття свободи, а вдалині починають чутися звуки автомобілів, що проїжджають дорогою. Дівчата, не розуміючи того, що відбувається побігли вперед на звуки. Саша, так само не залишився сидіти біля багаття і побіг за дівчатами. Через п’ятнадцять хвилин бігу хлопці вибігли з лісу до дороги, де нікуди не зникало міське життя Києва. Дорогою їздили автомобілі, а на іншому боці шляху на зупинці стояли люди.
Кадр ■
Наташа голосно закричала:
– Ми знайшли вихід із лісу, і повернулися додому.
Кадр ■
Саша голосно сказав:
– Ось він рідний Київ.
Кадр ■
Наташа дивиться на годинник і голосно каже:
– Минула лише година часу, як ми зайшли в ліс.
Юля:
– Як таке може бути.
Саша:
– Як це може бути? Та, не важливо це. Добре, що ми повернулися додому, і я вже ніколи не піду в ліс. Що там б не було в лісі, і де б ми не побували та провели весь цей час, мені все одно, і головне, що ми вдома. Я більше нічого не хочу знати. Я хочу якнайшвидше повернутися в квартиру.
Наташа:
– Я з тобою згодна. Нам краще нічого цього не знати, і більше сюди не повертатися. Нехай буде так як є.
Юля:
– Швидше йдіть звідси і подалі від лісу.
Кадр ■
Усі швидким кроком пішли вздовж дороги до своїх домівок готуватися до Нового року, а про те, що сталося, вони хотіли, якнайшвидше забути, і вже по дорозі дівчата з хлопцем обмінялися номерами телефонів та розійшлися кожен у свій бік свого будинку заплановано зустрічати Новий рік.
Кадр ■
Ліс так залишився таємничим. Що це було за місце так ніхто не зрозумів. Це інша реальність лісу, що розділяла час та простір.
Початок 03.12.2021.
Кінець роботи 07.12.2021
Повний текст книги Олега Петренка можна скачати за посиланням - Кадр (DOCX)
[ нагору ]