Велика Руїна України
* * * * * * *
Адріан Кащенко. Оповідання про славне військо запорозьке низове. \
\ Військо Запорозьке під час Великої Руїни (1648-1680 роки)
* * * * * * *
Польський король, задумавши поквитатися з Дорошенком, вислав проти нього чимале військо на чолі з коронним гетьманом Собеським, до якого прилучилися Ханенко з кількома полками та Іван Сірко із запорожцями. Почалася справжня руїна України. Засліплені ворожнечею до Петра Дорошенка за його спілку із султаном, запорожці разом із поляками здобули й поруйнували на Поділлі міста: Брацлав, Могилів, Ямпіль, Тиманівку, Яругу, Бар, Винницю й інші. Найдужче оборонявся Кальник, і полякам так і не вдалося взяти це місто.
Доки точилася ця війна, на поміч Дорошенкові прибули турки й татари, і з їхньою допомогою він розбив козаків Ханенка й вигнав з України поляків. Але татарська допомога обернулася гетьманові лихом: перемігши його ворогів, татари заходилися брати собі плату живим ясирем. Інші загони розбрелися по всій Україні, і вони стали хапати людей у неволю. Стогін пішов по Україні, і людність зовсім одвернулася од Дорошенка та почала тікати за Дніпро у Гетьманщину.
Доки запорожці плутались із Брюховецьким, Суховієнком та Ханенком і намагалися верховодити справами України, турки поновили на острові Тавані Аслам-Кермень, збудували проти нього, на правому березі Дніпра, ще й інше міцне місто Кизикермен, і так прибрали до рук низ Дніпра й одрізали Запорожжя од моря й лиманів, що від славних морських походів Сагайдачного на Синоп, Кафу та Царгород лишилися тільки згадки на Січі.
Року 1670-го кошовим Запорозького Війська було обрано наново Івана Сірка. Він уже розумів, яку шкоду Війську Запорозькому завдали турки й татари, заступивши шлях Запорожжю до моря, й задумав знову розпочати з ними боротьбу. По весні того року він ходив походом на нову фортецю Кизикермен і намагався її добувати, та без великих гармат нічого не міг удіяти. Сунувся, було, він звідтіля степами на Очаків, та теж не спромігся його взяти, тільки спалив передмістя та захопив чимало бранців.
Повернувшись із того походу, Сірко спорядив до Москви посланців просити, щоб цар дав на Січ добрих гармат, щоб ними руйнувати турецькі міста на Дніпрі. З Москви справді-таки було прислано козакам восени дві гармати та ще порох й олово, та вже на той час замість Сірка кошовим отаманом був Михайло Ханенко, що дбав не про те, як би пробитися до моря-, а про те, як би видерти з рук Дорошенка гетьманську булаву. Проте Іван Сірко так уславився між запорожцями, що досить було йому скликати товариство на раду та гукнути: «А хто, панове товариство, піде за мною бити прокляту невіру?» – як його зразу ж обступали козаки. Так року 1671-го він з охочими запорожцями ходив походом на турецькі міста Аслам та Кизикермен і таки зруйнував останнє; року ж 1672-го він вистежив, коли спільник Дорошенка Танмамбет мурза, повертаючись з України до Криму, зупинився на річці Куяльнику попасти коней і наскочив на нього із запорожцями, розгромив його й навіть самого мурзу захопив у полон.
Після того сталася зовсім незрозуміла подія. Сірко хотів вислужитись у царя і повіз свого значного бранця Танмамбета на Лівобережну Україну до боярина Ромодановського, щоб через нього передати полоненого у подарунок цареві, але полтавський воєвода з невідомих причин не допустив Сірка до Ромодановського і звелів заарештувати й вислати його до Москви. Звідти шлях славного кошового проліг на Сибір у місто Тобольськ. Гадають так, що московський уряд, знаючи славу Сірка поміж козаків, боявся, щоб він не став гетьманом, небажаним для всіх сусідів, бо завжди рішуче обстоював незалежність України.
Несподіваний арешт запорозького лицаря тяжко образив усе січове товариство, й воно зараз же заходилося його визволяти. Цій справі зарадив польський король, що, сподіваючись року 1672-го нападу турків на Польщу, просив царя випустити Сірка як найлютішого ворога бусурманів, що найкраще вміє їх громити. Зносини московського уряду з Кошем Запорозьким з приводу турецького нападу лишили історії дуже цікавий документ – «Опис Січі запорозької». Чекаючи походу через запорозькі землі, російський уряд запитував Кіш про те, які Запорожжя має міста для оборони, і от запорожці про свою Січ писали так:
«Город Січа стоїть в устях Чортомлика й Прогноя, над річкою Скарбною. Вал Січі заввишки 6 сажнів; з поля од Сумської сторони й од Базавлука на валу пороблені палі й бійниці; з другого боку, од устя Чортомлика та Скарбної, пороблені дерев'яні коші, набиті землею. В Січі башта з поля мірою навкруг 20 сажнів; у тій башті бійниці, а перед баштою, за рівчаками, зроблено земляний городок у 110 сажнів навкруги з вікнами на гармати. Щоб ходити по воду на Чортомлик та на Скарбну, пророблено вісім пролазів і над тими пролазами теж віконця: завширшки ті пролази – тільки одній людині з водою пролізти. Мірою той город Січа з поля, од річки Прогноя до річки Чортомлика, без малого 100 сажнів. Навколо того городу викопано рівчак у 5 сажнів углиб; з правого боку города річка Прогной, з лівого – річка Чортомлик, а впали ті річки у річку Скарбну, що біжить позад города біля самого рівчака. Мірою весь город Січа навкруги біля 900 сажнів. Будував город Січу кошовий отаман Лутай із козаками років 20 до того. В Січі мається гарматний наряд: одна гармата мідна ломова й до неї 100 куль, що важать по вісім гривенок ядро на московську міру; 11 гармат менших і до них по 100 куль, що важать по 4, по 3 й по 2 гривенки і по півгривенці ядро. А ковалів у Січі завжди пробуває біля сотні. Пороху гарматного й ручного – 350 пудів, свинцю – 300 пудів і труту – біля 30 пудів».
Описавши так свою Січ, запорожці закінчували листа проханням, щоб полковника Івана Сірка було визволено й повернено на Січ.
* * * * * * *
Адріан Кащенко. Оповідання про славне військо запорозьке низове. \
\ Військо Запорозьке під час Великої Руїни (1648-1680 роки)
* * * * * * *
Читайте також - Ой, Січ - мати
[ нагору ]